5.5.

У машині Марк мовчав.

Я була цьому рада. От би він ще тримав відстань, але ми сиділи так, що його плече доторкалося до мого, такого тендітного на фоні його сильного та кремезного.

Це якесь божевілля… Не пройшло і 24 години після його викрадення мого першого поцілунку, а я… я вже не відчуваю того ж обурення, яке панувало в моїй голові ще вчора. Не відчуваю неприязні, відрази, страху. Чи може… цього всього ніколи і не було до нього, а я просто прийняла ці ярлики серцеїда та хулігана, які оточуючі начепили на Марка Щербину, не в останню чергу через його жахливу поведінку? Прийняла та відмовила собі в бажанні пізнавати його ближче та цікавитися ним, розгледіти Марка справжнього за цією позою поганого хлопця…

Зараз розумію: і не даремно не цікавилася. Марк обпалює. Викликає бажання поринути в нього з головою, досліджувати цю складну особистість, пізнавати… Не дивлячись на нахабну поведінку Щербини, я не можу позбутися від думки, що саме такі хлопці мені й подобаються — впевнені, сильні та незалежні.

Всю дорогу до університету я відчувала не лише дотик сильного плеча, а й такий погляд, що була б я трішки слабшою, ніж  є, — уже піддалася б магнетизму цього хлопця і погодилася на його божевільну авантюру…

Ні, я не — спасителька. Я не мушу жертвувати собою, витягуючи когось із негараздів…

***

Так само мовчки ми приїхали з Марком в університет, пройшлися доріжкою до головного входу й піднялися на мій поверх до аудиторії, біля якої зібрався натовп одногрупників, говір яких миттю затих, коли вони помітили мене так Марка. Я так глибоко занурилася у свої думки про нашу розмову, що й не помітила, як близько зі мною йде Щербина. Так, ніби ми… разом.

Я навіть не зрозуміла, чому він взагалі поплентався зі мною до аудиторії?..

— Марк, — зупиняюся за декілька кроків від зацікавлених роззяв. — І на пару зі мною підеш?

— З легкістю, — всміхається так, що я ні на мить не сумніваюся. — З Олімпіадою Веніамінівною в мене чудові стосунки.

У тому й справа, що це правда. Однак правда — фантастична! Після сьогоднішнього ранку я вже не так дивуюся, як легко Марку зачаровувати інших. На власні очі побачила та на власні відчуття переконалася, яка потужна в нього енергетика та магнетична особистість. Йому б маси підіймати та вести за собою… А він ось тут стовбичить зі мною. Дивиться не зводячи своїх синіх очей.

— Дякую, що провів… — тихо говорю і роблю крок до аудиторії. — Скоро пара. Йди.

Перш ніж вразити словами, Марк вражає дотиками. Встигає спіймати мою руку та притягує мене до себе.

— Подумай про те, що ми говорили, Варя, — стишує голос до шепоту: — Проси в мене що-завгодно — усе зроблю.

— У спокої мене залишиш? — питаю більше з наміром подражнити його, а він дивиться так прямо й серйозно, ніби зовсім не очікував саме такої умови. — Марк… Я хочу бути вільною, розумієш? Жити своє життя без ігор, боргів, фальші… Твоя шалена затія позбавить мене свободи на довгий час. Навіщо це мені? До того ж… — стишую голос настільки, що чути мене може лише Марк. — Де гарантія, що після нашої гри ти зникнеш із мого життя?

Небезпечна для мого серця усмішка розтягується на вустах Марка і вже за мить я відчуваю дотик його губ до мого вуха.

— А де гарантія, що ти, Варя, не захочеш залишитися в моєму житті?

Ковтаючи тягучу слину, я штовхаю Щербину в груди і відходжу крок назад.

Може, це і є його ціль: спокусити мене, причарувати, щоб я була слухняною дівчинкою і погодилася на все, що він забажає? Не бути цьому! Я не дозволю собою гратися!

— Моє рішення: ні і крапка. Не набридай мені цим.

Розвертаюся і йду до дверей, коли голос Марка пронизує тишу коридору, натовп в якому мовчав, вслухаючись у нашу розмову:

— І я тебе кохаю, наречена моя!

Збіговиськом одногрупників проносяться зойки та шепіт, а я, червона, мов буряк, повертаюся до Марка.

— У твоїх мріях, Щербина!