5.3.

— Варя… Мені треба одружитися.

Стою, ніби громом вражена. І цей туди ж! Чи вони з моїй батьком одним вірусом захворіли? Що за весільна лихоманка в місті?

— Одружуйся, Марк. А я тут до чого? — знову смикаю рукою, яка вже і нічого проти не має від ніжного потиску сильної руки Щербини.

— Ти не просто до чого… ти в цій справі дуже важлива, Варя, — притягує мене до себе не різко, але так швидко, що я ледь встигаю виставити долоню вперед, доторкаючись до сталевих грудей. — Ліпше я сам оберу собі наречену, ніж прийму вибір батьків.

— Марк… — сенс його слів до мене не доноситься, бо я раптово опиняюся в його руках, які доторкаються до мого волосся та спини.

Ні м’яке пончо, ні тонка тканина блузки не спроможні стати надійним щитом від тепла рук Марка, яке стрімко поширюється моїм тілом, розслабляє його та робить слухняним і покірним. Лише на мить. Однак і її достатньо Марку, щоб мало не причарувати мене глибокими синіми очима.

— Запам’ятай, Варя, — хрипкий голос та гаряче дихання опалює моє обличчя, — якщо тебе притискають до стіни — потрібно швидко запропонувати свій варіант і в результаті вийти із цього бою переможцем.

Руки Щербини ковзнули моєю спиною вниз до поясниці і так само неочікувано, як хлопець мене притягнув, він відсторонився та знову взяв мене за руку, переплітаючи наші пальці.

— Невже немає… немає іншої бажаючої? — кліпаю очима під прямим поглядом Марка.

Ми поволі йдемо вулицею, але все, на що я дивлюся, це його очі, у яких так багато емоцій, однак вони однаково нагадують мені потужний океан, накачаний такою силою, впевненістю та могутністю, що мені в голові не вкладається, як його можуть змусити батьки чи будь-хто інший робити те, що він не хоче.

— Іншої бажаючої? — хмикає Марк. — Варя… ти мене уважно слухала? Я ж тобі сказав: я сам обрав ту, яку бажаю я.

— Однак вона не хоче! — пищу голосом, який взагалі не схожий на мій завжди рівний та спокійний.

З Марком я… почуваюся якось дивно, незбагненно… З одного боку він такий сильний та впевнений, ніби скеля. Здається, що біля нього не страшне жодне лихо, погана людина та будь-яка небезпека. І водночас він хвилює мене так, що я часом забуваю про час і простір, все та всіх навколо мене. 

Ось зараз. Я, сумлінна студентка, якій треба поспішати до Біланової на пару, а я гуляю собі з Марком вулицею… і навіть майже не хвилююся про можливе запізнення. Мене це вражає…

— Не хоче? — кусаючи губу, Марк так пронизливо дивиться на мене, що я мимоволі червонію. — Може, вона просто ще не знає, що хоче саме цього?

Ковтаючи тягучу слину, примушую себе запитати:

— Навіщо тобі це потрібно?

Ледь стримуюся дорікнути, що такі, як він, взагалі не одружуються.

— Ти ж знаєш останні новини? — запитує Марк після короткої паузи.

— Сутичка із Зайцевим? Розгром кав’ярні? Бійка з охороною? Аварія і твій чудесний порятунок? — перераховую останні «подвиги» Марка Щербини.

— Слідкуєш за мною, зізнайся, — усміхаючись так задоволено, що можна знепритомніти, Марк навмисне зачіпає моє стегно своїм.

— Ніби в мене є вибір! — обурююся я. — Тільки ліниві та інопланетяни не обговорювали цілий тиждень твої неподобства!

— Ти лише уяви, як мені це набридає, — всміхається Марк, ніби його хтось примушує коїти всі ці безглузді, а часом і жорстокі витівки. — Батькам прийшла «геніальна» ідея, — пирхає він, вмить стаючи серйозним і навіть жорстким. — Одружити мене і змусити подорослішати.

— Інакше?

Піднімаю брову, ніби він за дурепу мене тримає.

— Так не буває, Марк. Що тобі загрожує, якщо ти відмовишся?

Він мовчить цілу вічність, ніби сумнівається, настільки чесним може бути зі мною.

— Що ж ти так? — не втримуюся від глузування. — Заміж кличеш, а вже маєш від мене якісь таємниці, а?

Я не знаю Марка близько і тому уявлення не маю, що від нього чекати. Не розумію його внутрішній світ, мені не відомий його світогляд та ті кити, на яких він тримається. Що керує ним? Що мотивує, надихає? На що можна натиснути, чим можна погрожувати цьому неконтрольованому, безрозсудному, вибуховому хулігану, щоб він ось так просто здався і погодився на — для мене немислимо — одруження? Це ж Марк Щербина! Яке одруження?..

— Невже гроші, Марк?

____

А як ви думаєте, любі мої? Навіщо Маркові одружуватися?)