4.3.

Всю пару я сиділа, мов на голках, лише під кінець більш-менш заспокоїлася. Зоя полишила спроби мене допитати і всю пару вчила нову роль на проби.

На перерві до мене неочікувано підійшов Ілля Симоненко.

— Що він від тебе хотів? — без вступу почав одногруппник.

— Впевнений, що це твоя справа? — після сутички зі Щербиною мені складно бути леді, я вся на нервах і Симоненкові відповідаю в такому ж тоні.

— Варя… — зітхаючи, хлопець дивився на мене з жалюгідним і непотрібним мені почуттям провини. — Ти ж сама знаєш, що Щербина — неадекват. Ще й Костиль цей! Та вони б мене в порошок стерли і бровою не повели б!

Слухаючи виправдання Іллі, я раптом задумалася, якою я була раніше наївною. Пам’ятаю свій перший курс і сором’язливі паростки почуттів до зірки нашого курсу. Гарна зірка нічого не скажеш! Залишив дівчину на призволяще в лапах хулігана…

Не можу поважати хлопця, який не спроможний хоча б спробувати захистити дівчину. Свою – не свою — не однаково? А якби Маркові в голову прийшло щось гірше, ніж просто пограти на моїх нервах? І як би ось це жалюгідне блеяння Симоненка було спрймати дівчині, яку скривдили?

— Варь, ти мене слухаєш? — самоповаги в Іллі, як і мужності, нуль!

— Ти досі тут? — роздратовано зиркаю на хлопця, сподіваючись, що він нарешті залишить мене в спокої.

— Може, сходимо ввечері кудись? — прикусуючи губу, Симоненко зазирав у мої очі з надією. Поправляючи кучеряве волосся долонею, він, либонь, хотів повернути собі втрачені бали, але було пізно.

— Знаєш… — протягую я спокійніше, згадуючи все-таки, що мама вчила мене манерам. — Марк і завтра підійде до мене й буде діставати.

Ілля сполотнів.

— Ви… разом чи що? — можу заприсягтися, що бачу в його очах переляк. І це спричиняє новий напад відрази.

— Ми не разом, — твердо відповідаю, відганяючи від себе хвилюючі спогади про Марка. — Однак це не означає, Ілля, що в тебе є шанс. Знайди собі дівчину свого рівня.

Манери мої так до мене й не повернулся. Що ж, вважайте, що сьогодні я отримала вірусне захворювання від головного хулігана університету.

На щастя, це була остання пара і я поїхала додому.

Шалений нестримний палкий Щербина, здається, залишив відбиток на кожній ділянці мого тіла, куди доторкалися його руки. Всю дорогу я відчувала незрозуміле мені тремтіння та не могла викинути з голови все пережите мною сьогодні.

А найбільше я думала про заяву Марка, що завтра він за мною заїде. Судячи з його завзятості, прямоти й шаленства, я зовсім не здивуюся, якщо він все-таки заявиться до мене додому…

***

Рідний дорогий дім зустрів мене ароматом свіжої випічки та ванілі: матуся вже господарювала на кухні.

— Привіт, рідненька, — дістаючи кекси з духовки, мама широко всміхнулася. — Як твій день?

Ох, мій день… Мій день в особі Марка Щербини проїхався по мені туди й назад та ще й не один раз! Та мамі про це знати не обов’язково.

— Чудово, — всміхаюся, навіть не вдаючи радість, бо ж осяяне щастям та світлом обличчя мами викликає в мене щиру усмішку. — А твій?

Ніжний рум’янець вкрив обличчя матусі — і все мені стало зрозуміло без слів.

— Прекрасно, — поправляючи пасмо волосся за вухо однією рукою, іншою мама обережно викладала гарячі кекси на тарілку. — Діти — розумники. Я… теж нівроку! — сміється, а я не витримую і запитую те, що мене цікавить із самого ранку:

— А як справи з Володимиром Федоровичем?

— Так помітно? — кусаючи губу, мама вже була червоною, як калина.

— Матвій хвалився, що помітив це першим.

— Ох, у Матвієві я ніколи не сумнівалася! — мама засміялася, приховуючи сміхом своє збентеження. — Глобально рано ще про це говорити, але… поки що в нас усе добре, Варя…

— Я буду тільки рада, — чесно говорю.

Хто, як не моя мама заслуговує кохати й бути коханою? У її великому серці стільки любові, тепла та ніжності. Якщо Володимир Федорович гідний чоловік — а мені хочеться про нього так думати — то він зможе оцінити мою маму. Оцінити та дбати про неї, як про справжній скарб, цінність якого не зміг розгледіти один сліпець…

Цілую маму в щоку і, пообіцявши, що пізніше спущуся пообідати, виходжу в передпокій та піднімаюся сходами з темного дерева у свою кімнату.

Мене чекали семінари та декілька постійних проєктів для перекладачів, заробіток із яких дає мені змогу триматися на плаву та не смикати в батьків кошти.

Під вечір я лежала на ліжку й читала книгу, аж раптом мій телефон запищав звуком сповіщення про повідомлення.

Невідомий номер насторожив мене, однак я не втрималася від цікавості і відкрила повідомлення.

«Привіт, моя наречена…»