Глава 4.

Цілуючи мене перед натовпом ошелешених пліткарів та зівак, Марк рукою нишпорив по моїй спині в пошуках ручки від дверей аудиторії.

Я не встигла і зчутися, як ми вже опинилися за зачиненими дверима, які приховала від нас шоковані фізіономії, розлючений погляд Біляєвої та вражено-захоплений — Зої.

Марк притулився спиною до дверей, притискаючи мене ближче до себе і не думаючи забирати від мене ні свої руки, ні губи… Палкі, гарячі й такі жадібні, що моє тіло вкрилося сиротами й обм’якло в руках хлопця від несподіванки та натиску.

Однак закритий простір із Марком сам-на-сам усе ж змусив мене прийти до тями. Витягнув мою ледь не зламану волю назовні — і я перелякано закліпала очима, зустрічаюся із синім океаном у декількох сантиметрів від мене.

— Щербина!.. — шепочу я обурено. Мій голос якийсь не мій. Я не впізнаю цей тихий писк… — Ти з глузду з’їхав?

Так хотілося кричати, сварити та обурюватися.

Ох, не про такий перший поцілунок я мріяла… І точно не з таким неврівноваженим, неконтрольованим, нахабним хлопцем!

— Відпусти мене! — його розширені зіниці хвилювали мене своєю пітьмою і я нервово кусала губу.

— Не хочу, — нахабно посміхаючись, Марк потягнувся до мого обличчя в новій спробі викрасти черговий поцілунок.

Однак я більше не дозполю йому подібного! Ні за що! Що й доводжу своїм цілком безрезультативним биттям кулачками його широких міцних грудей та кам’яних плеч.

Судячи з усміхненого обличчя хулігана, цій скелі зовсім не боляче! Чого не можу сказати про свої долоні, які печуть від ударів.

— Забери від мене свої руки, Марк! — втративши надію відсунути його від себе, я хапаюся за руки хлопця, якими він тримає мій стан. — Я зі стіною розмовляю?!

Мої губи печуть від поцілунку, серце, немов навіжене, галасує в грудях, але я миттю завмираю, коли руки Марка, перебираючи пальцями, сковзнули вверх по моїй спині, піднімаючися все вище аж доки не доторкнулися мого білявого хвилястого волосся.

— Марк! — хочу скинути із себе морок очей напроти, які він не зводить із мене ні на мить. Перебирає моє волосся своїми пальцями й дивиться. Пронизливо, глибоко, чуттєво.

У роті мимоволі пересихає і я ледь чутно повторюю:

— Відпусти.

Я не розумію, що зі мною. Він діє незвично, незбагненно. Як ніхто й ніщо до цього не діяв. В очах Марка можна загубитися і залишити там свою волю, гідність самоповагу.

Тому я відводжу погляд і, користуючись тим, що він запустив обидві руки в моє довге волосся, відступаю від нього на крок, глибоко дихаючи і сподіваючись, що наші тісні обійми завершилися. Вдруге я можу не витриматий це так стійко…

Відштовхуючись від дверей, Марк не уриває наш зоровий контакт і рухається прямісінько на мене.

— Не підходь до мене! — щодуху намагаючись бути суворою, наказую свавільному хлопцю. — Я буду скаржитися на тебе!

У відповідь мені Щербина лише глузливо посміхається, демонструючи, що він не дружить з головою та не визнає жодних авторитетів.

Його пустотливі глибокі очі дивляться на мене так красномовно, що я вже очікую якусь вульгарну фразу, однак гамір за дверима викликає в мені зойк.

— Ма-а-а-арк! — щосили гепаючи в двері, горланить Оля Біляєва. — Як це розуміти?! Я чекаю пояснень!

— Забирайся звідси геть, опудало! — не менш гучно вторує за нею моя Зоя, яка, мабуть, уявила себе лютим Цербером, що береже вхід у моє персональне царство мертвих з Аїдом-Марком у придачу!

— Я хочу звідси піти! — кричу йому, вимагаючи випустити мене й зупинити це неподобсво.

Він же… він просто расслаблено стоїть поруч. Та я знаю, що варто мені лише крок у бік дверей зробити — як Марк зірветься з місця і… знову притисне мене до свого гарячого міцного тіла.

— Тобі подобається все, що відбувається?! — обурююся я. — Дістаєш задоволення від уваги натовпу, від їх брудних пліток та пересудів?

— Мені начхати на них, — байдужим тоном заявляє Марк, схиляючи голову на бік.

— Так на тебе схоже! — шиплю йому сердитою кішкою, яку він же загнав у глухий кут. — Чхати на всіх, крім себе любого!

— Ти мене зовсім не знаєш, Варвара… — зціпивши наші погляди в нерозривний капкан, Марк підійшов ближче.

— Я не хочу тебе пізнавати, — задкуючи, я здригаюся, коли натрапляю на перешкоду у вигляді парти.

— Даремно… — тягне Марк, вигинаючи свої губи в нахабній посмішці. — З майбутнім чоловіком бажано б познайомитися ближче.

____

Що скажете, любі мої?) Жартує Марк чи серйозно?)