3.1.

Новина про Щербину була гарячою цілий тиждень. Йому мили кісточки всі кому не лінь: студенти в аудиторіях, технічки — в коридорах, кухарі — в студентській кав’ярні, викладачі — на кафедрах… Деякі базіки навіть займали частину лекції, щоб виділити час для Його Величності — Марка Щербини!

Мене це дратує шалено! Здається, наша планета обертається навколо безсоромного хулігана — інакше я не знаю, як пояснити увагу до його персони. Теж мені знайшли зірку! До якого ж краю ми дійшли, якщо чинити розбій та битися — це привід для гордості?

Під кінець тижня мені здавалося, що в мене починає сіпатися око на одну лиш згадку про Марка!

— Невже людям не набридає пліткувти про одну й ту ж людину? — обурювалася я Зої, коли ми гуляли коридором університету під час великої перерви.

— Варя, ну, справді? — сміялася Зоя, звернувши на мене свої карі очі. — Чи ти маленька, подруго моя? Це ж топ-новина! — жестикулюючи руками, Зоя нагадувала мені агітатора на мітингу. — Ще не один та не два тижні всі будуть говорити лише про Марка!

— Я цього не витримаю, — зітхнула я, відвертаючись до вікна, яке давало мені змогу милуватися салатово-соковитими газонами в університетському дворику.

Весна… Хочеться гуляти після пар та дихати свіжим повітрям, а не… не про хулігана місцевого слухати!

— Доведеться витримати, люба моя, — обійнявиш мене за плечі, Зоя відверто насміхалася. — Оскільки Марк тепер вільний, — кумедно граючи бровенятами, Зоя зазирала мені глибоко в душу, — ти б приглянулася до нього…

Зводжу свої брови на переніссі в «мімічному непорозумінні» й набираю повітря побільше в груди, перш ніж запитати:

— Ти себе добре почуваєш, Зоя? Температури немає? У голові не паморочиться?

Проте Зоя ігнорувала мої шпильки та гнулу свою лінію далі:

— Такі, як Щерба, зрад не пробачають, — тоном знавчині “таких, як Щерба” заявила мені Зоя. — До Ольги він уже не повернеться, Варя… Тому придивися до нього.

Скидаю руку Зої з плеча і щипаю свою балакунку в бік.

— Ай! — пищить вона, сміючись.

— Не базікай дурниці, Зоя!

— Ну, чому дурниці, Варя, чому?! — Зоя щиро не розуміла. — Поганому хлопцю потрібна хороша дівчинка. Це баланс Всесвіту, Варя!

Закочую очі, ні про який баланас думати не бажаючи.

— Можливо, поганцям і потрібна — мені звідки знати… Однак… навіщо хорошій дівчині поганий хлопець, м? Цього я не розумію.

І не хочу розуміти. Зоя любить літати в хмарах і мріяти про всілякі дурниці. Мені ж не потрібен ні Марк, ні хтось інший. Мене в моєму житті все влаштовує так, як є.

— Ох, Варя-Варя… — схиливши голову на моє плече, Зоя намагалася мене журити. — Якби на мене так Микита дивився, як на тебе Марк — я була б дуже щаслива… Вище хмар би літала! 

— Що ти вигадуєш? — обурююся. — Як «так»? Ми з Марком навіть не перетинаємося…

Ніби-то… Взагалі я досить часто бачу його то тут, то там… Іноді в мене складається відчуття, що він мене переслідує. Однак, як ви вже могли зрозуміти — він хлопець популярний. Його знають всі і про нього всі говорять.

— Не перетенаєтеся? Ха! — Зоя взяла мене на сміх. — Та ти ж біжиш від нього, мов ошпарена!

Я сердито зиркаю в бік подруги, чудово розуміючи, що почнеться далі. А почнуться співи народною аристкою України Зоєю В’язміною дифірамбів Марку Щербині.

Який же він сильний та вродливий! А розумний та хоробрий! Дещо задеркуватий — та невже йому не можна пробачити таку дрібницю на фоні його хуліганської ідеальності?

Ні, я цього точно не витримаю.

Однак мені й не судилося це витримувати, бо ми із Зоєю за нашої балачкою забрели на поверх іншого навчального інститу. Коли ми повернули за ріг – і я зрозуміла, куди саме привели нас ноги — мені хотілося цими ж ногами провалитися крізь землю.

Натовп старшокурсників факультету економіки зібрався навколо однієї — вже, говорять, колишньої — парочки, щоб подивитися, до чого дійде їх розмова чи віріше: монолог дівчини, яка ледь не підстрибує на підборах перед кримезною фігурою хлопця, від одного погляду на якого моє дурне серце стискається в грудях.

___

Здогадалися, хто в нас тут?))

Дякую за сердечки, безмежно ціную! ❤️❤️❤️