Розділ 2

Другий розділ

Дванадцять років тому

Шарлотту вигнали, щоб тварина не бередила завдану лорду образу. Я навіть позаздрила собаці. Мене не удостоїли такої честі, а посадили на стілець біля вікна у дальньому кінці зали.

Мама вже встигла влаштувати мені прочуханку, і настрій мій був дуже поганим. А виною всьому пихатий лорд. Звідки він узявся зі своїми поцілунками?

Розпочинався нудний вечір. Гості розмістилися на кількох диванах довкола імпровізованої сцени, у центрі якої стояв невеликий постамент. Мені важко було його розглянути через голови та спини відвідувачів.

Натан із ще одним чоловіком із запрошених був у дальньому кінці зали. Переповненим переваги поглядом він байдуже мазнув по моїй персони. Мабуть, мама вже донесла йому, що я заслужила покарання.

Не втрачаючи його з виду, я скривила страшну пику, висунула язика і приставила долоні до голови, зображуючи собаку з висунутим язиком.

Лорд примружив очі, заграв жовнами і відвернувся до свого співрозмовника. Я переможно відкинулася на спинку стільця. Але мить тріумфу недовго тривала, лише потім я помітила, що мої кривляння потрапили в поле зору матері. Її злісна гримаса обіцяла мені ще одну сувору розмову.

Я схрестила руки на грудях і відвернулася до вікна. На подвір'я маєтку заїхав циганський табір — батько запросив акторів виступити перед гостями. Я із завмиранням серця дивилася на гарні сукні дівчат та коней із вплетеними у гриви стрічками та квітами.

— Думаю, настав час приступити до того, заради чого ми всі зібралися, — сказав батько, перетягуючи на себе загальну увагу.

Літній чоловік з довгим сивим волоссям підвівся з місця. Мені було так цікаво, що я залізла ногами на стілець, щоб розглянути все. Літній лорд розстебнув сюртук і, немов по наказу чарівної палички, витяг з внутрішньої кишені скриньку, яка в кілька разів перевищувала розмір своєї ніші. Це було настільки незвичайно, що я завмерла, як зачарована.

— Магічний камінь скріпить шлюб між драконом та людиною, — сказав старий, дістаючи оксамитову подушечку з артефактом і перекладаючи її на постамент у центрі зали. — Спадкоємець дома Хантлі та найсильніша носійка магічного дару дому Т’єрр. Обряд зв'яже їх магічно, але одружитися за законами Аргальда вони зможуть, досягнувши повноліття. І для цього має відбутися офіційна церемонія за законами нашої імперії.

До каменя підійшов Натан і торкнувся його рукою. Його зап'ястя окольцювало чарівне марево з мерехтливих частинок.

Зі свого місця піднялася Олена. Вона гордо розплавила плечі, кинула зневажливий погляд на Ганну і порівнялася з Натаном. Сестра торкнулася чарівного каменю, та нічого не сталося. Вона стала невдоволено хмурити брови.

— Батьку, чому нічого не відбувається? — спитала, звертаючись до лорда Т’єрра.

— Мабуть, ти не найсильніша носійка в сім'ї.

Олена розлютилася та повернулася на своє місце. Мені навіть її стало шкода.

На її місце тут же підскочила Ганна, сяючи від щастя, торкнулася каменя, але в її випадку нічого не змінилося. Минали хвилини, а камінь відмовлявся визнавати у ній наречену лорда— дракона.

— Як це розуміти? — спалахнув батько, звертаючись до сивого лорда зі скринькою. — Ви хотіли посміятися з моєї родини?

Старий зблід:

— Я не розумію що відбувається. Магія завжди спрацьовувала, — виправдовувався, витираючи вологу з чола. — А ви впевнені, що ці дівчата ваші рідні дочки?

— Що ти сказав?! — батько підскочив з місця, готовий розірвати зухвальця. —  Та я тобі вирву кадик!

Старий сховався за Натанову спину, притискаючи підборіддя до шиї. Якби мати не стала на шляху батька, сталося б непоправне.

— Всім варто заспокоїтись, — сказала металевим тоном. Батько трохи охолонув. —  Магістр хотів сказати, що не всі дочки прийшли на відбір. І він не хотів нас образити.

Старий нервово закивав головою, але з— за Натанової спини боявся вийти.

— Як це? — розгубився батько. — Марія зовсім маленька та магічно не обдарована.

— Але вона також наша дочка. І це не заважає їй пройти відбір, — заспокоювала його мати.

Миттю голови присутніх повернулися в мій бік. Я відчула себе ніяково, стояла на стільці.

Під ногами пролунав підозрілий тріск — дерев'яні ніжки стільця не витримали і надламалися. Я боляче тріснулася п'ятою точкою об підлогу, феєрично демонструючи всім присутнім мої нові мереживні панталони. На благо їх, на відміну від рукавичок, я не забула надіти.

Зараз

Звістка про повернення Янко розбурхала весь табір. Щоб не крутитись перед його носом, ми з Розою пішли працювати в місто. Подруга передбачала майбутнє, я гадала по руці. Все краще, ніж сидіти весь день у таборі із примарними надіями, що барон дасть тебе мідну монету.

Ми обійшли базар і порт і завершили подорож на головній площі Сент— Мадлен. Невелике місто нічим не відрізнялося від інших схожих на нього. Похмурі, втомлені люди бігли у своїх справах і мало хто цікавився чимось іншим, окрім себе. А що ще потрібно двом циганкам?

  Шестигранна зірка удачі світила нам дуже яскраво. Мій гаманець був забитий під зав'язку, а у Рози було ще більше.

Годинник на ратуші відбив сьому годину вечора. Цілий день я не думала про Натана, занурена в роботу. Але зараз мені навіть стало цікаво, чи прийде мій горе наречений до призначеного часу, чи вважатиме, що наш роман закінчився однієї єдиної ночі.

— Що за дивна усмішка, Маріте? — упіймала мене подруга.

— Це радість від тяжкості мого гаманця, — викрутилася я.

— Ох, ні, люба. З такою посмішкою згадують про чоловіка, а не про гроші.

— Дурниця. Немає жодних чоловіків у моїй голові.

— Так я тобі й повірила... Зустрінешся з ним ще раз?

Мені довелося розповісти Розі про те, що сталося. Краще так, ніж вона сама дізналася все в видіннях, якіб рясніли пікантними подробицями.

— З чого це раптом? Що було те загуло. Навіть не збираюсь! — встала я в позу.