Пролог

Пролог

— Він тут, — прошепотіла мені Роза.

Шкіра вкрилася мурашками, а тіло скувало. Перемагаючи себе, я повільно обернулася, оглядаючи відвідувачів таверни. Серед охмелілих постояльців, офіціанток і випадкових мандрівників погляд одразу поринув у дальню частину зали.

Четвірка чоловіків у темних шатах розмістилася за одним із столиків. Натан серед них: мій ворог, кат і майже чоловік, з якими ми досі пов'язані магічними клятвами.

— Візьми себе в руки, Маріте. — Роза труснула мене за плече, висмикуючи зі стану заціпеніння. — Ти для нього вмерла. Минуло багато часу, він уже тебе забув.

Роза мала дар провидіння. І я б повірила її словам, якби вона не була моєю найкращою подругою. Моє ж передчуття кричало про наближення проблем.

— Сподіваюся на це всім серцем, — прошепотіла ледве дихаючи.

Присутність чужинців помітили не лише ми. Миттю змовкли голоси, а оркестр зі скрипаля і баяніста почав потрапляти повз ноти ще дужче.

Магічний загін наближених до імператора наводив жах на всіх без розбору. Сімка драконів — так їх прозвали в народі, мала не лише гучні титули, а й неймовірну за потужністю магію.

Лорд Натан Хантлі — командир сімки, і саме його очі сняться мені у нічних жахіттях.

Нам треба йти якнайшвидше. Але єдиний шлях до свободи, як на зло, лежить повз його столик.

Роза напустила на себе тінь безтурботності, а я благала, щоб нас захистили магічні амулети. Вперше я шкодувала, що вбрання циганки таке яскраве і помітне. Увага чоловіків одразу попрямувала в наші сторони, обшаріваючи фігури з ніг до голови.

Натан не дуже змінився. Востаннє, коли ми бачилися, йому було близько вісімнадцяти. З того часу він значно зміцнів і роздався у плечах. Обличчя з окресленою щелепою покривала щетина, а над бровою з'явився шрам. Але очі ті самі — темно-сині, як штормове море. Так і хочеться в них потонути.

Чуттєві губи зігнулися в легкій напівусмішці, коли погляд чоловіка ліг на мої плечі. Наче під строкатою хусткою і розшитою орнаментами сукнєю, він почув щось.

Я також це відчула. Від зустрічі з ним прокинулась магія, яка нас колись пов'язала. Немов частинка прокинулася від міцного сну, і запурхала метеликами в животі. Захотілося залишитися, торкнутися рукою обличчя, пропустити крізь його пальці вороного крила волосся і відчути смак зрадливих губ.

Ох, чого мені варто було пройти повз і не обернутися! Тіло почало трусити дрібним тремтінням, протестуючи на мою втечу.

Попереду віднілися рятівні двері. Я вже відчула свіже повітря, коли нас зупинив грізний бас:

— Стій, циганко! — звернувся до нас один із сімки.

Я зробила глибокий вдих і обернулася. І хоч ми з Розою з одного табору, але незнайомець звертався саме до мене. Я концентрувалася на обличчі блондина, намагалася не помічати Натана. Його похмурий погляд, торкався до мене наче чужі руки.

— Пане хоче, щоб я прочитала його долю по долоні?

Очі блондина азартно спалахнули. Він мав зовнішність гарненького красеня, з ідеальним профілем і носом з горбинкою. Впевнена, він розбив не одну сотню жіночих сердець. І здається, я бачила його в тому житті, коли була не чорнявою циганкою Марите, а юною графинею Марією Т’єрр, дочкою голови найсильнішого ковена відьом Аргальда.

— Погадай.

Роза подивилася на мене з побоюванням.

Я підійшла до столу і обхопила масивну руку чоловіка, дзвінко побрякаючи золотими браслетами. Натан сидів навпроти, і поглядом буравил у мені дірки. Тому магія свербіла в мене під шкірою, змушуючи обернутися до нього. Але я трималася, не можна видавати себе, як би мені не хотілося.

— Ти знайдеш у цьому місті справжнє кохання. Але щоб моє передбачення збулося, ти маєш позолотити ручку.

Чоловік вибухнув заразливим сміхом.

— Ось шахрайство, — він заліз у кишеню і дав мені пару монет.

У відповідь я зобразила найчарівнішу усмішку. Нехай по крові я не дочка кочового народу, але за роки встигла запозичити всі звички та хитрощі.

— І мені передбач долю, красуне, — сусід блондина простяг свою руку, прямо перед обличчям щедрого друга.

Нахабство спонтиличило мого дарувальника.

— Руку забери, — він недбало відштовхнув руку друга, — Знайди собі іншу циганку. Це моя, і я з нею ще не закінчив.

— Давай я перекуплю її в тебе, Еміль, — кинув білявому наполегливий сусід.

— Циганку? — здивувався Еміль, але потім ще раз подивився на мене і продовжив: — Ні, не продам. У цьому схудлому містечку навряд чи знайдеться, щось краще. А скільки ми тут пробудемо невідомо.

Від подиву я втратила мову. Не того дракона боялася!

Міцна рука Натана стиснула моє зап'ястя, змушуючи серце шалено стукати. Я глянула на дракона, що підвівся з-за столу, і звернувся до своїх друзів:

— Дівчина йде зі мною, — він недбало кинув на стіл гаманець. Від удару золоті монети висипалися на дерев'яне полотно: — Я перекупляю її.

Мені навіть не дали обуритися! Натан потягнув мене до найближчих дверей і закинув у неї, як маленького песика. Я повинна була опинитися в одному зі складських приміщень таверни. Якеж було здивування, коли замість мішків з крупами та картоплею, я опинилася в кімнаті з фігурною ліпниною на стелі та дерев'яними панелями, розписаними позолотою.