Глава 4

Щойно відчинила двері – почула противну вібрацію мобільного. Згадала, що кинула його на тумбочці, попередньо вимкнувши звук. 

Телефонувала Ірка, моя подруга, з якою я дружила ще зі шкільних часів 

— Алло! — відповіла не надто голосно. Мені здавалося, що хтось може підслухати.

— Здоров! А ти де? 

— Пам'ятаєш, я тобі про діда розповідала? 

— Та!

— Ну ось… Він покликав мене заміж! — останнє слово прошепотіла, але дуже емоційно.

Ірка мовчала. Я прямо бачила її тупий вираз обличчя, коли вона переварює інформацію. Мабуть, не вірила, що мені вдасться старого закадрити. А я змогла!

— Жартуєш! — ожила нарешті, кричачи надто голосно, що мені аж телефон від вуха довелося прибрати. — Отой старий дідо?! Що ти на весіллі в незнайомих людей підчепила?! Заміж?! Та не може такого бути! Ти з мене прикола тягнеш!

— Ірко, не кричи так, у мене аж вухо заболіло. Так, саме за того діда я й зібралася заміж, а що? Бачила б ти їхні хороми, сама б захотіла собі такого чоловіка. Тут дім триповерховий, як у тому твоєму серіалі улюбленому був, американському. У мене власна ванна! Гардеробна! Камін… Загалом, не дім, а мрія! 

— Власний камін? Прямо в кімнаті?

Подруга часом не думала, що молола.

— Іро, не гальмуй! В домі камін, а не в моїй кімнаті. Краще скажи, як у тебе як справи?

— Та ось йду до баби, молоко ніяк донести не можу! 

— Ірко! — сердито гримнула на подругу. — Це ти, дурепо, йдеш селом і на всю вулицю кричиш, що я заміж за діда виходжу? В тебе клепки є? Чи всі вже Микола повитрушував, коли тебе на ліжко кидав?

Ірка збісилася. Вона ненавиділа, коли я її за живе зачіпала. Наш колишній однокласник Колька любив до неї в гречку заскочити.

— Танько! Я тобі покажу клепки! — гарчала подруга. — І дід не спасе!..

Ми ще трохи погризлися, як часто бувало, а потім знов стали нормально спілкуватися.

— А як він захоче… ну… тойво? — спитала Ірка, маючи на увазі діда.

— Та я тебе прошу! У вісімдесят то років? Не сміши!

Я відповідала впевнено, але все одно сумніви стали гризти. А що як він правда вимагатиме від мене інтиму? Що тоді?

— А он дід Василь розповідав, що ще недавно з бабою Любкою любощі мав!

Діда Василя в нашому селі всі знали як перебреху. Але Ірці вистачало розуму вірити його красномовним розповідям. І угородило ж мене подружитися з цією куркою безмозкою.

— А ще він якось казав, що свататися до тебе ходив. І згоду отримав.

У слухавці почулося сердите сопіння Ірки. І одразу ж запищало – то був паралельний виклик. Глянула на екран і чортихнулася.

— Все, давай, — сказала роздратовано, — мамка дзвоне.

— О-о-о… — тільки й спромоглася видати вона, а я одразу ж перемкнулася на іншу лінію.

— Алло! 

— Ти! Пройдисвітко! — загорланила мати. — Ти що собі вже надумала там? Га? Мені Полька все розказала! Додому вертайся негайно! Якщо приїдеш сьогодні, так і бути, скасуємо різки. А як ні, то сраця синьою буде! Ти бач, що задумала! 

— Не кричи! — просипіла. 

— Не кричати?! — ще голосніше заволала вона. — Як на тебе не кричати? З технікуму вигнали, роботи знайти не змогла, по господарству допомагати не хотіла! Носом вертіла! Зато за багатія якогось заміж зібралася! Ти де його надибала? Га? В інтернеті?

Моя мама вважала, що від всесвітньої павутини лише одне зло.

— В інтернеті, в інтернеті! — огризнулася. — Не повернуся я! Все, забудьте! Не треба мені ані свиней, ані корів! Я хочу жити нормальним життям! Прощавайте! 

І поклала слухавку. Мамку додала в чорний список, Польку теж. Батька не додавала, він мене любить і зрозуміє обов'язково згодом.

Хоч і розмова скінчилася, настрій все одно був зіпсованим. Я впала на подушки та стала просто мріяти. Уявляла, як завтра дід насипле мені повну сумочку грошей, і я поїду їх тратити. Куплю собі суконь зо два десятки, сумочок. Туфлі на високому каблуці обов'язково. Як же без того? А ще придбаю собі дорогий смартфон. Бо цей старий недобиток уже мене задовбав. От чесне слово! 

Відійшовши після розмови з мамкою, ввімкнула телик і одразу ж натрапила на жахастик якийсь. Завжди їх обожнювала. Так і залипла аж до пізньої ночі. 

На годиннику була третя година, варто було б лягати, але в животі бурчало, мов і не вечеряла. Тому без жодних сумнівів я понеслася вниз, на кухню.

В домі було дуже тихо. Лише дерев'яні сходи ледь помітно поскрипували. Після набачених фільмів мені було дещо моторошно. Хотілося ввімкнути світло, але я не знайшла де. Тому присвічуючи собі дорогу телефоном, дісталася холодильника й відчинила його в пошуках чогось смачненького. В мене аж очі розбіглися від кількості продуктів. Овочі, фрукти, купа судочків, накритих кришечками, молочні продукти в пляшках на будь-який смак. Там і сири лежали різні, яблука, виноград. Тільки ковбаси я чогось не бачила. От шкода! Я  її залюбки ум'яла б з хлібом! Діставши собі яблуко та кефір, зачинила дверцята й навпомацки пішла шукати той високий стіл, який бачила тут ще вдень. 

Але за два кроки наштовхнулася коліном на стілець, а лобом об щось м'яке.

— Дивись, куди йдеш!

Я аж підстрибнула на місці. Все випало з рук. Телефон затріскотів, вдаряючись об плитку, яблуко кудись покотилося. Лише кефір не приземлявся.

— Чого тут нишпориш? — пробурчав голос Марка. Хлопець сплеснув у долоні й кімнату залило світлом. 

Він сидів за столом, боком до мене, а я стояла біля нього впритул й зачаровано дивилася на його гарне обличчя. І це йому тридцять? Серйозно? Ніколи б не повірила! Жодної зморшки! Він що п'є кров молодих незайманих дівчат, того й не старіє? Тоді змушена розчарувати, я…

— У тебе гарні очі, — несподівано мовив, а потім повернувся до стола обличчям, до мене спиною. 

Його темне ледь хвилясте волосся було таким блискучим на вид. Так хотілося його доторкнутися… Марк повернувся назад до мене й видав:

— Рота закрий. А то ще муха влетить. 

Нарешті я відмерла. Відступила від хлопця, озирнулася в пошуках їжі та телефону. Мій старенький біднятко лежав на підлозі, розбитим екраном вверх. Важко зітхнула, підняла його та спробувала увімкнути, але не змогла. Ай ну його! Дід мені новий купить обов'язково!