Розділ 2 Вероніка

- Кейсі... Кейсі... Кейсі - кричала я до подруги намагаючись привести її до тями.- Хутко дзвони у швидку - мовила до Джастіна.
Кейсі, люба моя, що з тобою сталося. З голови текла кров, руки холодні як смерть, вигляд у подруги був кепським і це мене не покоїло.
- Зателефонував - запитала хлопця, який підійшов до нас
- Так, сказали, що зараз будуть - відповів він.
- Потрібно її підняти і віднести кудись на лавку чи ще кудись. Земля холодна не хочу аби вона застудилася їй ще цього бракувало.
Джастін легко підняв її і взяв на руки. 
- Що тепер - мовив хлопець
- Потрібно вийти з парку, машина сюди не проїде, а лікарі хвилин 10-15 будуть іти. Так ми тільки час згаємо, а в нас його не багато. Ходімо.
За 2години до цього
Вечірка почалася, а Кейсі і досі не було видно. Мабуть прощається з мамою - подумала я. Однак, коли годинник показав 10 вечора і подруги не було я почала хвилюватися. На телефоні дзвінки Кейсі не відповідала і мені нічого не залишалося як зателефонувати її матері. Моєму здивуванню не було меж, коли мама подруги повідомила, що вона вже  як дві години тому вийшла з дому. Голос місіс Кей ( так я її називала ) почав тремтіти. 
- Ооо ось і ти Кейсі - збрехала я. - Все гаразд вона вже прийшла. Дякую. Вибачте, що потурбувала. Допобачення.
Не знаю чи повірила вона мені, але вибору не було. Побачивши Джастіна я вже знала, що буду робити далі. Ми рушили на пошуки. Я не мала і найменшого уявлення куди нам рухатися.
- Куди нам далі - дивлячись на мене запитав Джастіна
- Почекай хвилинку. Дай мені тільки одну хвилинку. - Намагалася зібратися з думками. - Якби я була Кейсі, то куди пішла б, точніше яким напрямком.
- Якось прогулюючись парком я зустрів Кейсі, вона була підвернула ногу, сказала, що ішла від подруги мабуть вона мала тебе на увазі. - припустив хлопець.
- Добре ходімо парком. 
Ми ішли мовчки майже нічого не говоривши один з одним. Тільки час від часу перезиралися один з одним. Якби ліхтарі не освічували нам дорогу, то темрява одразу взала б нас у свої обійми. Пройшовши хвилин з 10 ми побачили її - Кейсі. 
- О, Боже, що з тобою - кричала я бігши до дівчини. Кейсі лежала непритомною не подаючи жодних ознак життя. Я почала трусити її і легко бити по лицю намагаючись привести її  тями. Джастін взяв її руку і виміряв пульс.
- Ніби в нормі - промовив хлопець
А далі ви вже знаєте.
Кейсі забрала швидка і я поїхала з нею, а Джастін вернувся сповістити, що вечірка закінчилася. Ми їхали швидкою і я не могла стримати сліз, адже у тому, що сталося я винила себе. Приїхавши до лікарні Кейсі забрали і відвезли в палату, а я тим часом чакала в коридорі на вердикт лікарів. Десь через годину з палати вийшов лікар.
- Ну як вона - підійшла ближче до нього
- Добре, легкий струс мозку нічого серйозного.
- Її можна побачити?
- Проходіть - відкривши мені двері до палати
Я поволенько зайшла до палати дивлячись на Кейсі. Сіла біля неї і взала її за руку.
- Як ти? 
- Бувало і краще - повернувши голову до мене.
- О, Боже це все через мене - з очей покотилися сльози.
- Ні! не через тебе - поклавши свою руку на мою 
- Що сталося? - витираючи руками сльози
- Нічого, я просто ішла і не помітила гілку дерева, вдарилася і мабуть, коли впала вдарилася головою. Не переживай усе гаразд. Дай мені мій телефон потрібно зателефонувати мамі
- 24 пропущених дзвінка. І половина від тебе - здивовано промовила подруга глянувши на телефон.
- Я думала ти не чуєш і тому дзвонила.
В лікарні Кейсі залишилася до завтрашнього дня, після чого вона повернулася додому. У п'ятницю подруга не йшла на уроки. І цілий день пролежала дома в ліжку. Якщо чесно, то мені трохи було соромно дивитися Кейтлін ( мама Кейсі) в очі, але я знала, що вона на мене не злиться (мабуть). Після уроків я зайшла до подруги. Місіс Кей поралася на кухні і я непомітно прослизнула до кімнати подруги. 
- Привіт Вероніка - усміхнувшись промовила Кейсі.
- Привіт, ти не повіриш сьогодні тільки другий день навчання, а я вже ненавиджу школу.
- Розказуй, що вже сталося. 
- Джессіка, дай не називаю її гарними словами, вирішила своє пір'я розпустити. Вибісила мене геть чисто. Я думала, що таки їй те миле личко розмалюю. Пам'ятаєш я вчора була на побаченні. Правда я вже жалію, що пішла на нього, але суть не в цьому. Джессіка, щоб її грім побив ( бажано, щоб я це бачила) нині виклала фото, де цілується з тим хлопцем. І спеціально так щоб я чула при своїх таких же тупих подружках, як сама говорить.
- Ви і не уявляєте як я сьогодні гарно провела ніч. Звісно якщо ви розумієте про що я. - почала сміятися дівчина.
Мене аж вивело це з себе. Думала там і кінець їй буде, але Джастін забрав мене звідти не давши взяти гріх на душу.
- До речі як він там?
- Нормально. Про тебе питав
- Справді - заблимала очима подруга швидше ніж вимовила слово.
- Так. Ти би бачила як він тебе ніс на руках. Аж до кінця парку. Думаю ти йому подобаєшся.
- Не говори дурниць
- Що не говори дурниць це чиста правда. Ти йому точно подобаєшся. Не впевнена, що на всі 100, але 99,99 сотих точно.
- В тім то і річ, що не на всі 100, а потрібно на всі 100. До речі як там вечірка? Батьки нічого не скажуть, що ти балаган влаштувала.
- Нормально. Їх ще два дні не буде, вони приїдуть аж у неділю вечором. Так що все ок. А бабуся Роза нічого не скажить, а те що лишилося після вечірки я прибрала ну не я, але байдуже.
- Вероніка - до кімнати зайшла місіс Кейтлін з тацею супу і чашкою пахучої свіжо звареної кави.
- Добридень - зробила усмішку на всі 32 зуба.
- Добридень - привіталася у відповідь - Дивно я не бачила, коли ти зайшла. Будеш чай, каву або ще щось
- Дякую не потрібно. Ви були на кухні і тому не побачили як я прийшла. Я вже мабуть піду Кейсі.
- Я проведу тебе - піднімаючись мовила подруга.
- Лежи, не потрібно.
- Ходімо я тебе проведу - промовила мама Кейсі 
- Бувай Кейсі
Ми спустилися сходами і дійшли до дверей.
- Чекай я дам тобі торта 
- Дякую не потрібно.
Але остільки сперечатися з місіс Кейтлін марно я таки взяла кусок торта, який вона принесла.
- Допобачення - ідучи сходами промовила я.
Вихідні пройшли швидко, а тоді мене заарештували.