Розділ 1

Моя історія починається з вересня  2022року саме тоді я і зустріла його, хлопця який змінив все подальше моє життя. Все почалося з того, що ми з подругою поспішали не запізнитися на 1 вересня, бо ми таки спізнювалися і спізнювалися не на одну чи дві хвилини. Перейшовши на інший бік вулиці ми вирішили спинити таксі і поїхати ним до школи. Подруга почала махати рукою простягши її на тротуар, але як на зло жодна машина не захотіла зупинитися, проїжджаючи далі повз нас у своєму напрямку.
- Це жах на лінійку ми точно запізнилися - мовила я до подруги
- Я і так не дуже, то хотіла до школи. У мене на сьогодні заплановано купа справ, купити плаття на випускний, піти на побачення, зробити новий манікюр, піти по магазинах, підготувавтися до сьогоднішньої вечірки, до речі на яку тебе також запрошено. Сьогодні о 9 вечора, щоб була у мене, жодні відмовки не приймаються, ясно! - наголосила подруга.
- Як ти можеш думати про випускний, якщо до нього залишилося іще більше дев'яти місяців? Ти ж знаєш, що я не люблю вечірки і навряд чи зможу піти
- Е-е-е-е - махаючи вказівним пальцем перед моїм обличчя подруга - ніяких відмовок і до того там буде Джастін Тейлор. Звісно можеш не йти і залишити мене одну самісіньку там сумувати, і знову втратити гарну можливість поближче познайомитися з Джастіном
- Ти просто...
- Неперевершена, розумна, ідеальна, красива, гарна подруга, яка піклується про свою найкращу подругу - перебила Вероніка
- Нестерпна, але і це зійде. 
Вероніка завжди хотіла якнайкраще для мене. Це дуже гарна з вигляду дівчина, яка має довге чорне, як ніч, волосся, що сягає нижче плечей, темно карі очі, приємну усмішку і дуже гарний голос. Вероніка є дуже доброю, якщо хтось скаже, що усі діти мільйонерів є розбещеними і тими ще стервами, то вони точно помиляться, адже Вероніка є самим втіленням добра, ніхто не зробив стільки добрих справ як вона. Наше знайомство сягає корінням далеко у перший клас. Тільки переступивши поріг класу і побачивши Вероніку я зразу зрозуміла, що бути нам друзям докінця днів поки одна з нас не порине у вічність або "відкине дуба".  Я сіла за другою партою від стіни і маленька Вероніка вирішила сісти коло мене нічого не запитавши чи можна, чи тут не зайнято, а нахабно сіла і все ( впринципі з того часу мало, що змінилося)
- Вероніка - промовила дівчина
- Кейсі - відповіла я
- Ми з батьками недавно переїхали сюди, покажеш мені містечко?
Так так вам не почулося це сказала дівчинка якій 6 років
- Містечко - перепитала я
- Не переживай з нами буде мій охоронець
- Охоронець - знову перепитала я витріщившись на дівчину. - Ти принцеса чи хто? -  запитала я.
- Так тобі не почулося мені б хотілося побачити... у всій своїй красі.Ну можна і так сказати. Мій тато мільйонер, пів цього містечка належить йому, тому ми сюди переїхали і зараз живемо у маєтку на краю містечка.
- У тому маєтку з привидами, де живе одноока бабуся Роза
- Так, це бабуся моєї мами. У батька там якісь негаразди на роботі і він вирішив переїхати сюди. Там немає привидів - заперечила Вероніка.
- Усі кажуть, що є і там так похмуро
- Мало що кажуть, комусь вірити, то собі не вірити
- Так що?
- Не знаю з мене поганий гід. Давай десь згодом, батьки і так мене сьогодні нікуди не відпустять.
- Добре - погодилася дівчина.
Ось так і починалося наше знайомство, яке триває уже 11 років.

- Не розумію навіщо батько звільнив Патрика - промовила дівчина обернувшись до мене
- Навіть не знаю - задумалася я
- Він би зараз нам дуже знадобився
Біля нас зупинилася машина із якої вийшло двоє незнайомих чоловіків. Один виглядав років на 20, а другий мав старший вигляд десь 25-27 років. 
- Вас підвезти - промовив старший чоловік
- До школи - відповіла подруга
- Ти серйозно хочеш їхати з ними - відтягнувши подругу на бік мовила я. - ми навіть їх не знаємо.
- Не переживай на вбивць вони не схожі, думаю нічого страшного з нами не станеться
- Так, що їдемо? - знову запитав незнайомець
- Так - відповіла подруга потягши мене у машину
Ось, що мені не подобалося у подрузі  так це її легковажність. Вона не бачила небезпеки навіть у таких простих речах, це мені дуже не подобалося. 
Ми сіли в машину і попрямували до школи.
Вам мабуть потрібно знати хто ж такий цей Джастін Тейлор заради якого я на все готова. Тож слухайте це самий найкращий хлопець, який тільки є у нашій школі, містечку, штаті, материку, планеті. Він просто ідеал: високий, підкачаний, сильний, красивий, з голубими очима і темним волосся, не буйний як інші хлопці нашої школи, ніколи нікого не скривдить. Кожна дівчина містечка прагне стати його супутницею на все подальше життя. Джастін капітан футбольної команди "Дикі Тигри". Саме завдяки йому ця команда уже як два роки займає призові місця на різних змаганнях. Його мама померла, коли йому було 5років від раку, а батько є директором нашої школи. Добрий чоловік! Ставиться до усіх дітей як до своїх, а до персоналу з повагою. Він гарно виховав Джастіна такий же добрий як і його тато. Все почалося того року, коли я поверталася додому від Вероніки і підвернула ногу. Дострибавши до лавки, яка була поруч, я сіла і захотіла подзвонити до свого тата, але як на зло ( я так думала) розрядився і вимкнувся телефон. Прочекавши хвилин з 10 на лавці до мене підійшов Джастін і поцікавився, що я роблю. Я йому і розказала, яка пригода трапилася зі мною. Він як справжній джентльмен погодився мені допомогти я ж, то думала, що він зателефонує комусь чи ще щось, а він взяв мене на руки і поніс додому. Не то, що я була проти, але здивована, мене ніхто іще не носив на руках до того ж найкращий хлопець, який може тільки бути. Десь через пів години ми були біля дверей будинку, де я живу. Це невеличкий двоповерховий американський будинок в якому проживаю я, мама, тато і собак на прізвисько Дон. Він обережно, своїми сильними руками, опустив мене на ноги (якщо бути точним, то на одну ногу, бо на другу як тільки ставала, то біль одразу пронизував моє тіло і пробирався аж до кісточок). Ми стояли біля дверей будинку і я заворожено дивилася на хлопця
- Може провести тебе в будинок - промовив Джастін
Я і далі дивилася на нього, легенько помахала головою, що не потрібно і продовжила свою справу. Навіть не знаю, що тоді на мене найшло, але я просто не могла нічого з собою подіяти, тіло не слухалося: мозок казав перестань, бо це невиховано, а серце казало не зупиняйся. І кого слухати? Видно, що Джастін трохи почав ніяковіти 
- Ну я мабуть піду вже, бо то ніч і батько буде хвилюватися.
Я хвилин десь 5 дивилася йому в слід допоки він не зник з мого поля зору. Це було кохання ну можливо не з першого погляду, але точно було таким же сильним. Ось так один випадок змінив моє життя і змусив мене закохатися у хлопця про якого я і думати боялася, адже біля нього є багато дівчат, які є набагато кращими за мене ( ну я так думаю).
- Чому дві красиві дівчини стояли у гарних платтях коло дороги? - запитав старший незнайомець
- Ми трохи затрималися у перукарні і тому спізнюємося на лінійку до школи - відповіла Вероніка, дивлячись на мій невдоволений вираз обличчя
- Ясно - промовив чоловік. - нам потрібно буде поїхати до мого брата і відвезти йому одну річ. - продовжив він.
Все я так і знала нас уб'ють і закопають десь у лісі, де нас ніхто не знайде або викрадуть і будуть тримати в якомусь Богом забутому місці.
Ми звернулися ліворуч і попрямували в якомусь незнайомому мені напрямку. Хвилин через 5 ми зупинилися біля автозаправки і старший чоловік вийшов з машини, а молодший залишився в машині який дивився на мене через дзеркало в машині. Страх все більше почав огортати мене, дихання почалося ускладнювати, серце шалено калатати, здавалося воно от-от вистрибне з грудей.
- Кейсі все добре - поцікавилася Вероніка
Я захотіла вийти з машини, але тут мене чекав неприємний сюрприз - вони замкнені. Вороніку це нічим не здивувало.
- Чому двері замкнені - запитала я у чоловіка
- Вам кудись потрібно?
- Так! На лінійку! - продовжила я
- Вона давно уже скінчилася, то ж немає потреби кудись спішитися
- Відчини двері - промовила Вероніка, ні вона не просто промовила, а наказала.
Однак чоловік нічого не відповів. Тоді Вероніка зробила те, що я навіть і не могла уявити, що вона може таке зробити. Дівчина непомітно витягає електрошокер з своєї сумочки, і вдаряє ним хлопця у шию. Незнайомець вирубався, а Вероніка потягнулася до машини і розблокувала двері
- Воуля - промовила подруга
А я ошелешена побаченим сиділа і дивилася на неї і думала чи це точно моя подруга чи її підмінили. Ми хутко вибігли з машини і кулею побігли звідти. Той незнайомець, який заправляв машину бензином почав щось кричати і рушив до машини однак побачивши свого дружка у такому стані крикнув нам услід, що знайде нас. Ми ішли дорогою і майже нічого не говорили. Я була зла на подругу, що вона мене вдягнула у це, але ж вона моя подруга і хоч якою я не була б злою все одно не могла довго на неї злитися.
- Звідки у тебе електрошокер? - поцікавилася я
- Купила, почувши що якийсь незнайомець погрожує моєму батькові.
- І ти все одно сідаєш в машину до незнайомців?
- Ну я думала ... - задумалася подруга що сказати однак. - Ой Боже у мене ж побачення на 1 годину, а то уже по одинадцятій. Мені потрібно до перукарні і у мене каблук зламався, ще потрібно буде завернути до взуттєвого магазину. Ти зі мною.
- Ні я мабуть...
- Ну добре іди готуйся до вечірки - перебила мене подруга. - Щоб о 9 була в мене - наказала Вероніка