Розділ 45. Вільям

Біль у боці став моїм єдиним вірним супутником цієї ночі, пульсуючи в такт моєму розбитому серцю. Кожен удар пульсу в скронях — це її ім’я. Кетрін. Обманщиця. Зрадниця. Жінка, яка змусила мене повірити в неможливе, яка зцілювала мою душу своїм сміхом, поки сама холоднокровно готувала удар у спину. Я хочу розірвати її за цю брехню, хочу власноруч кинути її до найхолоднішої, найглибшої вежі палацу, щоб вона на власному досвіді відчула хоч дещицю того льоду, який зараз панує в моїй душі. Але водночас... Боже, як же нестерпно я хочу повернутися в ті покої, зачинити двері й закрити її своїм тілом від усього світу, від гніву батька, від законів, які я сам присягав захищати.

Я сиджу на твердому стільці в передпокої, стиснувши зуби так, що щелепа болить. Старий лікар тремтячими від хвилювання руками промиває мою рану. Запах оцту та цілющих трав змішується з металевим запахом крові. Кожен дотик пече, наче до мене прикладають розпечене вугілля, але я навіть не здригаюся. Зовнішній біль — це лише відволікання, слабка спроба тіла заглушити той хаос, що панує всередині.

— Ваша Високосте, рана глибока, лезо пройшло по дотичній, але зачепило м’язи, — тихо бурмоче лікар, накладаючи тугу пов’язку, яка миттєво стає вогкою. — Вам потрібен негайний спокій. Ви втратили забагато крові, ви бліді як привид.

— Досить, — я різко, майже грубо відштовхую його руку, коли він намагається закріпити край бинта. — Я сказав — досить.

Я важко підводжуся, ігноруючи запаморочення, і застібаю ґудзики свіжої сорочки, яку мені принесли слуги. Тканина холодить шкіру, але під нею я відчуваю, як пов’язка знову починає просочуватися теплим. Це не має значення.

— Я піду до короля. Зараз же.

Я мушу триматися. Я маю бути цілим, непохитним, ідеальним принцом. Якщо я впаду зараз, якщо викажу слабкість, я не зможу контролювати те, що станеться далі. Мій батько не знає жалю, коли йдеться про зраду корони, а Кетрін — його ідеальна ціль.

У кабінеті короля панує атмосфера наелектризованої напруги, повітря наче згустилося від гніву та прихованих загроз. Мій батько сидить за масивним дубовим столом, заваленим стосами паперів, печаток та розкритих сувоїв. Коли я входжу, він піднімає погляд — суворий, проникливий, але водночас дивно задоволений. На його губах грає тонка, хижа посмішка.

— Ти вчасно, Вільяме. Твої люди спрацювали блискавично, я вражений їхньою старанністю. Річарда Чензлі вже привезли під посиленим конвоєм. Він у кайданах, і, повір мені, вони йому пасують значно більше за герцогську корону чи дорогі шовки.

— Він щось сказав? — я зупиняюся біля столу, міцно стиснувши зуби, щоб не виказати болю, який прострелив бік при кожному подиху.

— О, він намагався виправдатися, вигадував нісенітниці про самооборону, але його власний управитель виявився значно розумнішим за свого господаря, — король задоволено ляснув долонею по купі документів, що лежали прямо перед ним. — Цей чоловік, боячись за власну шию, привіз із собою цілу скриню доказів. Тут усе, Вільяме: і листи до найманців, і розписки про закупівлю заборонених алхімічних зілль, і детальні плани щодо захоплення престолу. Чензлі був надто самовпевненим, щоб спалювати мости, він вірив у свою недоторканність. Він видав стільки таємниць своїх спільників у надії на помилування, що наш головний кат не відпочиватиме до весни.

Я мовчки дивлюся на ці папери. Річард програв усе. Його жадібність стала його петлею.

— А що щодо втікачів? — я намагаюся, щоб мій голос звучав максимально байдуже, професійно, хоча всередині все стискається від передчуття. — Чи є якісь звістки про де Лоуренсів та того темного мага?

Король миттєво похмурішає, його важкі брови сходяться на переніссі, утворюючи глибоку зморшку.

— Поки що абсолютно нічого. Вони наче крізь землю провалилися прямо з-під стін палацу. Мої найкращі патрулі перевірили всі основні тракти й лісові стежки в радіусі десяти миль, але марно. Це наводить мене на дуже неприємні думки, Вільяме. Без серйозної допомоги зсередини палацу вони б ніколи не змогли піти так тихо, не піднявши на ноги всю варту.

Серце пропускає удар, а потім починає калатати, наче поранене птаство. Я відчуваю на собі важкий, підозрілий погляд батька. Він шукає слабку ланку.

— Треба негайно допитати твою Шарлотту, — продовжує він, повільно підводячись із крісла, наче хижак, що готується до стрибка. — Вона — остання з їхнього проклятого роду в цих стінах. Можливо, вона знає, де вони переховуються. Або, що значно гірше, вона сама відімкнула ті засуви за допомогою якоїсь магії.

Я відчуваю, як у мені миттєво закипає лютий захисний інстинкт, перемагаючи навіть мою особисту лють на її обман. Я не можу дозволити йому дійти до неї. Якщо кати короля почнуть свій «допит», якщо вони торкнуться її хоча б пальцем, від тієї Кетрін, яку я знав — живої, вогняної, щирої — не залишиться нічого, крім зламаної ляльки.

— Я вже допитав її, батьку, — кажу я максимально твердо, витримуючи його важкий погляд. — Особисто. Одразу після того, як повернувся від Чензлі, поки вона була в стані шоку.

Батько примружився, вдивляючись у моє обличчя, наче намагаючись прочитати думки за моїм чолом.

— І? Що вона розповіла?

— Вона абсолютно нічого не знає, — брехня дається мені дивно легко, слова злітають із язика самі собою, хоча кожне з них гірчить, як отрута. — Вона була в стані повної істерики, не могла навіть зв’язати двох слів. Дівчина налякана не менше за нас. Вона не має до втечі жодного відношення, я готовий поручитися за це своєю власною головою.

Король дуже довго мовчить, вивчаючи моє бліде від крововтрати обличчя. В кабінеті стає так тихо, що я чую тріск свічок. Я бачу, як він сумнівається, як у його очах борються холодна державна обережність і залишки довіри до єдиного сина.

— Ти занадто м'який до неї, Вільяме, — нарешті каже він, і я нарешті видихаю. — Твоє серце завжди було твоєю слабкістю. Але нехай буде так. Якщо ти настільки впевнений у її непричетності, я не чіпатиму її... поки що. Але вона залишатиметься під жорсткою вартою у своїх покоях. Жодних прогулянок у саду, жодних винятків, жодних відвідувачів. Доки ми не спіймаємо її тітку і дядька, вона — наша головна заручниця. Якщо вони спробують зв’язатися з нею — я хочу про це знати.