Розділ 39. Кетрін

Серце калатає так сильно, що я майже не чую власного переривчастого дихання. Я зробила це. Я власноруч зруйнувала стіну, яку зводила роками, і відкрила йому свою найбільшу, найнебезпечнішу таємницю. Вимовити слово «видіння» в цих стінах — все одно що власноруч затягнути зашморг на своїй шиї. Але коли Вільям обійняв мене там, у саду, коли його впевнене тепло просочилося крізь мій тонкий одяг до самої душі, гребля всередині мене просто прорвалася, не витримавши натиску правди.

Я повертаюся до своїх покоїв, наче у щільному тумані, ледь помічаючи поклони слуг. Ноги майже не відчувають холодних кам’яних плит коридору. Всередині все тремтить — і не лише від липкого страху перед майбутнім, а й від того, як стрімко й безповоротно все змінилося. Після того вчорашнього поцілунку... це було схоже на стихійне лихо, на потужний вибух, що зніс усі мої захисні споруди. Наче він запустив якийсь незворотний, древній механізм у моїй крові, про існування якого я й не здогадувалася. Раніше я бачила в ньому лише холодного, небезпечного принца, головну перешкоду на моєму шляху, а тепер... Тепер я бачу чоловіка, який готовий піти війною на могутнього Річарда лише заради мого спокою.

Чи справді він мене не видасть? У пам'яті, наче викарбуване на граніті, постає його обличчя в ту мить, коли я зізналася про дар. Я шукала там огиду, страх або миттєвий заклик до катів, але побачила лише глибоку, важку замисленість і майже болісну ніжність у дотику його шорсткої долоні. Так, я вірю йому. І ця беззастережна віра лякає мене зараз сильніше за саму магію.

Я зачиняю важкі двері на засув, відчуваючи потребу в повній ізоляції, і повільно опускаюся на підлогу посеред кімнати. Мені потрібно зосередитися, приборкати хаос у голові. Якщо Вільям дотримається слова і не поїде до Чензлі, Річард не сидітиме склавши руки — він знайде інший, куди підступніший спосіб вдарити в саму спину. Я мушу бути готовою. Я заплющую очі, закликаючи знайому темряву під повіками, і цього разу вона відгукується миттєво, наче голодний звір, що нарешті отримав дозвіл на полювання.

Світ навколо мене розчиняється у вихорі тіней. Я не просто бачу картинки — я фізично відчуваю сирий, пронизливий холод підземель і запах іржі та вологої землі.

Перед очима пропливають нескінченні лабіринти сирих коридорів. Ключі. Я бачу їх так чітко, ніби можу простягнути руку й торкнутися холодного металу. Важка залізна зв’язка висить на іржавому цвяху в маленькій кімнаті вартового. Сам вартовий зараз дрімає, безсило поклавши голову на засмальцьований стіл, а поруч із його ліктем погойдується порожня пляшка з-під дешевого елю.

Я силою волі змінюю ракурс і бачу камери моїх батьків. Серце стискається від болю: вони живі, але такі виснажені, наче тіні самих себе. Батько щось тихо шепоче матері на вухо, міцно обіймаючи її за худі, тремтячі плечі, намагаючись зігріти своїм диханням.

Але раптом видіння різко смикається вбік, не слухаючись мого контролю. Я бачу інший коридор, значно глибший і похмуріший. Там, за посиленими залізними дверима, двоє вартових перешіптуються, нервово озираючись. Вони не з королівської гвардії — на їхніх плащах, прихованих під брудними накидками, я впізнаю знаки таємного ордену. Вони готують втечу для того самого темного мага, якого Вільям із таким трудом вистежив і особисто кинув за ґрати. Ворогам корони потрібна ця жива магічна зброя, і він планує викрасти його прямо під носом у короля.

Сьогодні. Зараз.

Все складається занадто ідеально, майже підозріло. Основні сили варти відволіклися на приховану підготовку втечі мага. Шлях до камер моїх батьків практично вільний. Якщо я піду зараз, використовуючи свій дар як невидимий провідник у пітьмі, я зможу вивести їх непоміченими. Ми просто зникнемо в нічній темряві, і цей тривалий кошмар нарешті закінчиться для моєї родини.

Але якщо я піду... темний маг опиниться на волі. І Вільям, чоловік, який щойно пообіцяв мені захист, першим відчує на собі його нищівний гнів.

Я розплющую очі, задихаючись від нестачі повітря. Мої долоні стали вологими від поту. Вибір стоїть переді мною, гострий і нещадний, як лезо гільйотини.

 Врятувати батьків: Втекти негайно, скориставшись хаосом і зрадою, які створюють люди зрадника-мага. Це мій єдиний, примарний шанс на свободу. Я нарешті поверну свою сім'ю, але залишу Вільяма під смертельним ударом, про який він навіть не підозрює.

 Попередити Вільяма: Кинутися до нього і розповісти про підготовку втечі. Це врятує його життя і вбереже палац від катастрофи, але мій єдиний шанс звільнити батьків тишком-нишком зникне назавжди — підземелля миттєво перекриють, посилять охорону.

Я важко підводжуся з підлоги, дивлячись на зачинені двері. Час безжально спливає. Кожна секунда моїх болісних вагань — це тихий звук чужих кроків, що невблаганно наближаються до камер.