Розділ 24. Кетрін

Паніка накочується холодною, задушливою хвилею, перекриваючи подих і здавлюючи груди так, наче я знову опинилася в тісній ніші підземелля. Я стою біля самих дверей, до болю вчепившись пальцями в різьблене дубове дерево, і відчуваю, як неконтрольовано тремтять мої коліна. Все скінчено. Моя гра, моє фальшиве життя під іменем Шарлотти — усе розсипалося в один момент. Тепер мене точно стратять. Вдарити спадкоємця престолу важким мідним предметом — це не просто грубе порушення етикету, це замах на життя члена королівської родини, державна зрада.

Я дивлюся на гвардійців, що застигли на порозі, потім перекидаю погляд на Вільяма. Він усе ще сидить на моєму ліжку, кривлячись від болю і міцно стискаючи поранене плече. В моїй голові, немов у калейдоскопі, вже малюється картина мого найближчого майбутнього: холодні кайдани, темна, вогка камера поруч із батьками і закривавлена плаха на світанку. Але навіть зараз, серед цього крижаного жаху, я чітко знаю: я не могла вчинити інакше. Я не могла дозволити йому взяти те, що належить тільки мені, не дозволила б йому розтоптати мою гідність просто тому, що принцу стало нудно і він забажав нової розваги.

Я заплющую очі, готуючись почути суворий наказ схопити мене і кинути до в'язниці.

— Все гаразд, — раптом розрізає тишу голос Вільяма. Він звучить дивно спокійно, майже буденно, хоча в низьких нотах усе ще чути вібруюче відлуння недавньої люті. — Свічник... він просто погано стояв на самому краю столу і несподівано впав, коли я проходив повз. Леді Шарлотта дуже злякалася раптового гуркоту. Це була лише безглузда і прикра випадковість. Можете йти.

Гвардійці перезираються, їхні погляди сповнені глибокого сумніву. Вони не дурні: вони бачать моє розпатлане волосся, червоні плями на шиї та те, як судомно Вільям стискає плече, намагаючись вгамувати пульсуючий біль. Але в цьому палаці ніхто не наважиться суперечити волі майбутнього короля, навіть якщо правда лежить прямо перед ними на підлозі у вигляді закривавленого металу.

— Як накажете, Ваша Високосте, — старший офіцер коротко вкладає меч у піхви, винувато вклоняється і жестом виводить своїх людей у коридор.

Важкі двері зачиняються з глухим звуком. Тиша, що запала в моїй спальні після їхнього виходу, здається ще важчою і небезпечнішою, ніж недавні крики. Мої сили, які я збирала по краплинах увесь цей вечір, просто вичерпуються. Я повільно, наче в густому тумані, сповзаю спиною по дверях і сідаю прямо на холодну підлогу, сховавши обличчя в тремтячих долонях. Сльози полегшення і розпачу нарешті вириваються назовні.

Вільям повільно підводиться з ліжка. Я чую його розмірені кроки по мармуру, кожен з яких відгукується в моїй голові ударом молота. Він зупиняється всього за два кроки від мене і мовчки, з дивною сумішшю подиву та роздратування, дивиться зверху вниз на мою зломлену постать.

— Чому? — мій голос звучить глухо, ледь чутно крізь пальці. — Чому ви не здали мене їм? Ви мали повне законне право наказати мене скарати прямо тут. Це був би найшвидший і найпростіший спосіб позбутися незручної, скандальної нареченої, яка тільки й робить, що створює проблеми.

Він раптом коротко усміхається — і це не та хижа, переможна усмішка, яку я бачила раніше, а щось на кшталт похмурої, майже болючої іронії.

— Ну, якщо ти так відчайдушно наполягаєш на власній страті, я можу покликати їх назад, вони ще не встигли далеко відійти... — він робить коротку паузу, а потім його тон стає разюче серйозним, позбавленим будь-якого глузування. — Скажи мені чесно, Шарлотто. Чому ти на це наважилася? Навіщо був цей божевільний ризик? За одну чесну, відверту відповідь я обіцяю помилувати тебе за сьогоднішній... інцидент і негайно піти геть.

Я повільно піднімаю голову і дивлюся на нього. Його погляд зараз прямий, позбавлений королівської маски, і ця несподівана щирість змушує мене відкритися, хоча кожна клітинка мого тіла кричить про небезпеку.

— Я розумію, що ви ніколи не оберете мене своєю дружиною, Ваша Високосте. Я для вас — лише прикра, тимчасова перешкода на шляху до справжнього шлюбу. А я... я все життя мріяла подарувати свою невинність лише тому, хто стане моїм справжнім, єдиним нареченим. Тій людині, з якою я розділю все життя, а не короткий нічний каприз. Це важливо для мене. Це те єдине, що належить тільки мені, і я не дозволю нікому — навіть принцу — це відібрати.

Вільям мовчить довгу хвилину, розглядаючи моє обличчя так прискіпливо, ніби бачить мене вперше в житті.

— Ти ж добре знаєш, що передбачає королівський відбір і які правила гри при дворі, — каже він нарешті, його голос став м’якшим. — Навіть якщо я оберу іншу, твій майбутній чоловік — ким би він не був — усе зрозуміє. Ти будеш леді з величезним приданим, титулом і зв’язками при самому королі. Гроші та статус у нашому світі зазвичай дуже швидко закривають очі на такі романтичні дрібниці, як цнота.

— Не все в цьому світі вимірюється золотими монетами і політичними статками, — відповідаю я, витираючи гарячу сльозу, що мимоволі скотилася по щоці. — Для мене це питання честі перед самою собою. Я не хочу починати життя з брехні або примусу.

Він знову затихає, обдумуючи мої слова. А потім, замість того щоб піти, як обіцяв, він повільно, майже граційно присідає поруч зі мною прямо на підлогу, ігноруючи етикет. На такій близькій відстані я бачу кожну золотисту іскру в його темних, глибоких зіницях.

— Чому ти так свято впевнена, що я не оберу тебе? — питає він зовсім тихо, майже інтимно. Я дивлюся на нього з відвертим, шокованим здивуванням, а він продовжує, не відводячи погляду: — Після оприлюднення результатів нашої магічної сумісності в тебе об’єктивно найбільше шансів стати наступною королевою. Це вигідно для моєї династії, це вигідно для держави. Але ти... ти робиш абсолютно все можливе, щоб дратувати мене, щоб відштовхнути якомога далі. Чому? Невже корона і влада над цілим королівством тебе зовсім не приваблюють? Невже в тобі немає ні краплі амбіцій?