Глава 11. Вільям

Ця дівчина — моє особисте прокляття, втілене в сріблясту парчу та несусвітню зухвалість. Весь вечір я спостерігав за її витівками, відчуваючи, як під коміром мундира закипає кров, а пальці самі стискаються в кулаки. Шарлотта де Лоуренс поводилася так, ніби цей бал — галасливий ярмарок у якомусь забитому провінційному містечку, а не офіційний прийом у свята святих — серці великої імперії. Її гучний, майже непристойний для цих стін сміх, танці з випадковими графами третього рангу, демонстративне ігнорування всіх правил пристойності... Це була навмисний, ретельно продуманий ляпас моєму терпінню та гідності мого двору.

Але той момент під час вальсу... він не просто роздратував мене, він буквально вибив ґрунт у мене з-під ніг. Її рука в моїй була крижаною, попри задуху зали, а погляд — скляним, нерухомим, наче вона в одну мить перестала бачити блиск золота й обличчя придворних. Вона дивилася не на мене, а крізь мене, прямо на саму смерть. І це дивне, абсурдне попередження про північне крило... Звідки цій дівчині, яка щойно прибула з глушини, знати, що я планую зайти до кабінету перед сном, щоб особисто перевірити звіти? Звідки така впевненість у її тремтячому голосі?

Я різко відпускаю її руку, як тільки останні акорди музики вщухають. Моє роздратування досягло свого апогею, перетворюючись на глуху лють. Мені потрібно негайно вийти, вдихнути прохолодного нічного повітря і нарешті зробити те, що задумав — перевірити таємні звіти в кабінеті, поки батько зайнятий гостями та вином. Я розвертаюся на підборах, щоб піти геть, але не встигаю зробити й кроку.

За моєю спиною лунає тихий, приглушений зойк, а за ним — важкий шурхіт дорогої тканини по мармуру.

Я різко обертаюся, серце на мить пропускає удар. Шарлотта лежить на підлозі, розкинувши сріблясті спідниці, наче зламана порцелянова лялька. Її обличчя бліде, як полотно, очі щільно заплющені, а руде волосся яскравою плямою розсипалося по білому каменю. Навколо миттєво здіймається гвалт, наче в потривоженому вулику. Дами верещать, притискаючи руки до облич, чоловіки штовхаються, витягуючи шиї, щоб розгледіти, що сталося з «золотою нареченою».

— Повітря! Дайте їй повітря! Розступіться! — кричить розпорядниця Брунхільда, розмахуючи віялом так люто, ніби хоче здійняти шторм.

Я застигаю, дивлячись на це нерухоме тіло. Вона не могла просто так знепритомніти. Тільки не ця дівчина, в якій життя б’є через край. Ясна річ, що тепер я вже нікуди не можу піти — жоден кабінет не вартий того скандалу, який вибухне, якщо я покину її зараз. Вся зала, сотні цікавих очей, дивляться прямо на мене, чекаючи реакції «закоханого» принца, чия ідеальна магічна пара щойно впала без тями на очах у всієї знаті. До неї кидаються слуги, починають обмахувати її віялами, підносять до носа різкі солі. Врешті, після кількох довгих хвилин метушні, вона повільно, ніби з великим зусиллям, відкриває очі.

Її голос звучить слабко, з хрипотою, але я відчуваю в ньому знайому сталь.

— Ваша Високосте... — вона простягає до мене тонку тремтячу руку в той момент, коли гвардійці обережно підіймають її, щоб нести до лазарету. — Прошу... не залишайте мене. Це все хвилювання... сьогоднішня перевірка магією... мені страшно бути самій.

Я бачу, як вона дивиться на мене — у цьому погляді немає жодної краплі справжнього страху, там є лише німа, але залізна вимога. Король Едвард, що стоїть неподалік зі своїм незмінним кубком, кидає на мене короткий, владний погляд з-під густих брів. Його наказ беззвучний, але невідворотний, як закон природи: «Будь із нею. Підтримай легенду. Грай свою роль до кінця».

У мене немає вибору. Стиснувши зуби так, що аж щелепи зводить від болю, я йду слідом за ношами крізь натовп, що розступається перед нами з побожним шепотом. Всі навколо, я впевнений, уже шепочуться про те, яка це дешева, банальна і прозора хитрість з боку леді де Лоуренс, щоб зайвий раз привернути увагу принца і вирвати його з балу. І я, дивлячись на її заплющені повіки, думаю точно так само.

Коли ми нарешті опиняємося в гнітючій тиші лазарету, де пахне спиртом та травами, і лікар, запевнивши мене, що це лише «нервове виснаження від надлишку емоцій», виходить за двері, я залишаюся з нею наодинці. Шарлотта нерухомо лежить на кушетці, але як тільки важкі дубові двері зачиняються, її слабкість зникає миттєво, як ранковий дим.

— Що це за дурдом ти щойно влаштувала, Шарлотто? — я підходжу до неї впритул, схрестивши руки на грудях і дивлячись на неї зверху вниз. — Ти справді думаєш, що я повірив у цю дешеву виставу з непритомністю?

Вона спокійно сідає, одним рухом поправляючи розкуйовджене руде волосся, і дивиться на мене з неприхованою, майже зухвалою іронією. В її очах знову горять вогники виклику.

— Вірити мені чи ні — ваша особиста справа, Ваша Високосте. Можливо, мені просто стало смертельно нудно від вашого «витонченого» товариства, і я вирішила змінити декорації на більш затишні. Тут принаймні менше золоченої брехні.

— Ти зірвала мені важливий вечір, — ціджу я крізь зуби, відчуваючи, як гнів знову підступає до горла. — Твоя поведінка на балу була просто огидною, а цей фінал — жалюгідний сценарій для провінційного театру. Чого ти насправді домагаєшся цією клоунадою?

— Вашої безпеки, — раптом каже вона, і її голос стає серйозним, глибоким лише на коротку мить, перш ніж знову стати колючим і захисним. — Або я просто хотіла подивитися, як ви, такий величний і холодний, будете бігати навколо мене з пляшечками солей. Це було досить кумедно спостерігати, навіть крізь напівзаплющені очі.

— Ти просто нестерпна, — я різко розвертаюся до виходу, відчуваючи, як всередині все палає від безсилого обурення. — Відпочивай. Сподіваюся, завтра твої акторські здібності будуть не такими виснажливими для оточуючих і для мене особисто.

Я виходжу з лазарету, грюкнувши дверима так, що здригаються стіни. В голові панує повний хаос. Я не пішов у північне крило, я втратив дорогоцінний час, я став посміховиськом для всього двору, який тепер місяцями обговорюватиме «надмірну чутливість» моєї нареченої. Що за божевілля відбувається в моєму власному палаці? Ця дівчина руйнує все, до чого торкається, і найгірше те, що я ніяк не можу зрозуміти — вона справді психічно нестабільна чи грає в якусь дуже тонку і небезпечну гру, правил якої я катастрофічно не знаю.