Глава 49

Шенрайзен арх Танелас

Командор завмер на секунду в коридорі, дивуючись своїй поведінці. Носити адептів йому ще не доводилося. Але ж ця справа спочатку здалася не вартої його уваги і часу. Просто потрібно було трохи відволіктися і розвіятися, тому пропозицію колишнього наставника збити пиху з нинішніх адептів він розглядав як розвагу. Та й допомогти хотілося, а з його даром бачити істину йому навіть кільце правди потрібно не було. Ось і погодився на цю авантюру – знайти амулет Спотворення.

І тут перший же підозрюваний - кволий і при цьому до неможливості нахабний, зухвалий хлопець, що постійно ухилявся, ще й вирішив, що може з ним грати. І справа з розряду байдужих перейшла в приватні. Йому кинули виклик. Від нього посміли приховувати правду. Від нього! Від того, хто не дарма носить прізвисько Призор.

Командор посміхнувся. Хлопчисько явно не знає, з ким зв'язався. Ну, нічого він йому швидко все пояснить. Часу буде більш ніж достатньо.

- Командор! - гучний окрик наставника, змусив зупинитися: - Що з номером п'ять?

- Де його магіки?

- Біля джерела.

- Покличте цілителя. Терміново! - віддав розпорядження рудому хлопцю, який нерішуче затримався біля входу.

- Цілитель зайнятий. Розвідзагін потрапив в засідку, повернулося всього троє. Ледве живими.

Переглянувся насторожено з наставником. Те, що відбувається подобалося все менше і менше. Занадто багато збігів.

- Іди, Дунодон, - відпустив ректор хлопця.

Командор опустив тіло хлопчини на диван. Зовсім ще хлопчисько, а гонору ... Відчуваючи, як ніби в бездонний колодязь, витікає з адепта енергія (ще трохи і вигорить дотла), прибравши щити, влив трохи своєї сили.

- Хто він? - зірвався з вуст даремний питання, коли і його потік сили канув у небуття. А його самого обпалило дивний почуттям впізнавання. Того самого, що буває при магічному резонансі.

Ректор похитав головою. Навіть він не завжди знав, хто ховається за тією чи іншою ілюзією. Все заради безпеки світу. Світу, що тримається на силі кількох династичних родів. Про це мало, хто знав. І ще менше пам'ятали, хто такі Предтечі.

Фенір і цербер, що стрімко влетіли в кімнату, тут же обліпили безвольне тіло. Потік енергії зріс, а потім все раптово обірвалося, поглинувши половину резерву командора і майже повністю спустошивши магіків.

Командор скинув догори брови і подивився на ректора.

- І про це теж я хотів переговорити з тобою, Шен, - втомлено зауважив наставник. - Недобре твориться в Корверноці. Мало того, що в цьому відбірковому турі аж дві дівчини, так ще й Геджавір.

Шен посміхнувся. Дівчата в Корверноке вчилися ще в бутність його прадіда. Нехай ніхто й ніколи в цьому не зізнається навіть під тортурами. Але жіночу енергію важко сплутати, особливо коли виникає магічний резонанс у мало не половини адептів та магістрів. Із-за чого останні і носять спеціально розроблені амулети. Добре, що адепти в силу юності не сильно в цьому розбиралися, а магістрам не потрібні проблеми з недосвідченими дурненька. Так, і дівчата здавалися ще на нульовому етапі. Ті ж, хто вцілів та пережив перше півріччя навчання, йшли після першої ж практики в болотах Ізерхілла. Лише одного разу в історії Корвернока дівчина закінчила повний курс разом з хлопцями та увійшла в коло знаючих таємницю. І навіть пройшла подальше навчання ставши однією з Вищих.

- Що робитимеш, Селл?

- Доповім раді Вищих, - відповів ректор, поглядаючи на тіло на дивані.

- Він спить, - посміхнувся командор, відзначаючи стурбованість наставника.

- Ще одна загадка. Як йому вдалося прихопити двох магіків і фамільяра?

- Є ідеї?

- Тільки, якщо він раптом виявиться нею. Сам же знаєш, що дівчата магічно сильніше чоловіків, - хмикнув ректор, - і на відміну від нас не потребують провідника.

Командор кивнув. Це було проблемою всіх архов. До ради Вищих могли увійти лише ті, хто здобули провідника. Тільки завдяки їй розкривалася сила повністю. Дар це чи прокляття їх раси ніхто не знав. Але так повелося ще в світі їх прабатьків, з якого вони колись прийшли, уклавши угоду з тутешніми богами. Тридцять три поранених, стікаючих кров'ю арха - ось і все що залишилося від колись могутньої раси. Чоловіків, які втратили найдорожче, що у них було - своїх жінок. Новий світ в обмін на захист пообіцяв не тільки домівку, але і можливість продовжити рід, вибравши відповідного провідника. Багаті й сильні вони швидко прибрали до своїх рук владу, створивши тридцять три королівських династії. І провідники потекли в палаци річкою – багатьом жінкам хотілося легкого забезпеченого життя, а їм так хотілося воскресити расу....

Все складалося чудово, поки не збунтувалася дочка Нікара – Ніктія, відгукнувшись на благання матері, яка втратила дитину. Щоденники сучасників ні донесли до них, що саме сталося тоді. Одні запевняли, що це була дівчина, яка збожеволіла від горя, коли її дитина померла в утробі, не отримавши досить сили від батька. Інші стверджували, що вона збожеволіла від ревнощів, коли застукала свого обранця з черговим провідником. Треті, що король забрав її від улюбленого чоловіка і насильно зробив своєю, змушуючи виносити спадкоємця.

Як би там не було, але згораючи у вогні вона звернулася до ніхто, насилаючи прокляття на всю расу архов і їх рід до десятого коліна. Ніктія втрутилася і  стала спостерігати за архами, що ніби й не помітили смерть дівчини. А коли з'ясувалося, що дівчина була не одна і неподобство, яке з нею було вичинене, ‑ буденність, сповнилася люті. У гніві вона обмежила можливість дівчат мати дітей одним єдиним обранцем. Так, й спадкоємцям сили архов заборонила вступати в зв'язки з іншими провідниками - одна єдина вибиралася тепер в партнери на все життя. Род, що викликав гнів Ніктії, так і згас на корені, не залишивши нащадків.