Глава 42

Трейніксер арх СКайдемантл

Ніколи раніше Трей не думав, що буде так тривожитися, хвилюватися та сходити з розуму від невідомості.

- Краще б заміж видав! - з досадою вдарив по магічному тренувального манекену, знову й знову прислухаючись до своїх відчуттів та тривог.

Неймовірно повільно спливаючий час, перетворював кожну мить у вічність, змушуючи Трея знову й знову кидати даремний поклик та ловити найменші коливання магічного фону.

- Хвилюєшся? - запитав, подаючи рушник Зейн.

Закотив очі від неможливості збрехати та необхідності це зробити. Ну, з чого б йому хвилюватися за якогось кузена, про якого до недавнього часу жоден з його друзів не чув? Інша справа сестра. Але Білочка так не хотіла, щоб хтось знав про те, хто вона. Та й вони з дідом, поміркувавши, прийшли до того ж висновку. Тендітна, вразлива дівчина, яка нічого не знає про цей світ, вона ставала чудовою мішенню для тих, хто роки тому намагався захопити владу, знищивши імператорську сім'ю, та  уникнув відплати.

- Хвилююся, - тим не менш, визнав Трей, вирішивши, не викручуватися перед побратимом.

Та й кому ще довіряти, якщо не тому, хто неодноразово прикривав твою спину?

Втративши спокій, знову прислухався до себе, вловивши відгомони страху і здивування. Як тоді, всього півгодини тому на полігоні, коли від паніки та подиву, що нахлинули на нього, примудрився навіть пропустити джеб* Арда. Хоча, чому тут дивуватися? Їх зв'язок і крізь світи діставав, а тут всього лише особливий просторово-магічний вимір між їх світом та напівсвітом. Посміхнувся на цій думці, кулаком стираючи кров з розсіченої губи.

- З нею все буде добр...

Зейн ще не встиг договорити, а Трей вже підхопив його за грудки і, втиснувши спиною в стіну зло прошипів:

- Повтори!

- З нею все буде добре, Трей. Ким би вона не була, я ніколи не зроблю того, що може нашкодити їй, - спокійно повторив друг, не роблячи спроби звільниться.

Довга битва схрещених поглядів і руки принца нарешті розтиснулися, відпускаючи жертву, яка навіть не пручалася.

- Як здогадався? - запитав, турбуючись, що щось видало його сестру.

Думати про Білочку як про молодшу, ретельно опікувану сестричку йому завжди подобалося. І та відповідальність, що він завжди відчував по відношенню до неї, ставала зрозумілою та цілком з'ясовною. Все ж він старший брат. Декілька днів. Всього декілька днів, а він уже звик до неї так, ніби вона завжди була частиною його.

«А вона і була», - невдоволено буркнув внутрішній голос, вклинюючись в його міркування.

- У нас з нею резонанс, - ошелешив Трея Зейн, викликаючи новий потік люті та страху.

- І що плануєш робити?

- Поки просто бути поруч. Впізнати її краще та дозволити їй впізнати мене. І ще Трей тобі варто знати – ми з Ардом на неї посперечалися.

- Що? - скипів принц. - Так, як ви посміли? Та я…, - і осікся, бо варіанту було всього два: продовжувати гру Білочки і тоді він не мав права заступитися за неї - фаворитки вільні в своєму виборі або відкрити друзям правду і тоді...

- Обов'язково. Але я тобі вже казав, що не завдам їй шкоди. Ард теж нічого не зробить проти її волі.

Нова хвиля страху захлеснула Трея, їдким колючим холодом обпалило в районі сонячного сплетіння і, внутрішнє джерело відгукнулося магічним вибухом, викликаючи крижаний озноб. А потім все пройшло. Так само швидко, як і налетіло. Лише магічний резерв відгукнувся гучною луною спустошеного поривом джерела.

Нікар Всемогутній, що ж це таке?

Недовго думаючи, принц кинувся до джерела, куди вже напевно почали прибувати новачки разом зі своїми фамільярами і вихованцями.

Першими завжди з'являлися маги – їм найлегше було підпорядкувати магіка і фамільяра. Другими завжди з'являлися вершники білих грифонів, за якими йшли кольорові ергони. І завершували обряд завжди найсильніші - чорні ергони та грифони.

До того моменту, як Трей з Зейном з’явилися на майданчику, маги вже вийшли. Задоволені або пригнічені в залежності від результату, вони юрмилися розгубленими купками, і лише після окрику куратора, розходилися в різні боки.

Подруга Білочки теж з'явилася, за її спиною грізно пирхав білий грифон, і виглядала вона цілком задоволеною і щасливою. Обернулася на всі боки, але не побачила Білочку, проте помітила Трея і тут же кинулася до нього.

- Іззі?

- Ще не виходив. Ти бачив його?

- У другій кімнаті. Він врятував мене.

- Вісім, - прошепотів Зейн.

- Що? - обернувся Трей на одного.

- Залишилося всього вісім новачків, - пояснив Зейн.

- Сім, - пробурмотіла подруга Іззі, вказуючи рукою на хлопця, що тільки-но вийшов.

Так вони і стояли, відраховуючи кількість тих, хто вже залишив Вибір. Якщо перші хлопці виходили з Вибору один за іншим, то чим далі, тим більше часу було між наступними.

- Три, - пробурмотіла подруга, вказуючи на виниклу в стороні від них фігуру.