Глава 29

В їдальні відшукала очима Трея. Хотілося спокою та хоч трохи тиші, а тільки з ним я могла трохи розслабитися. Розсікаючи подібно криголаму перепони, що з’являлися переді мною у вигляді зграйок принців, пролавірувала крізь натовп та впала на лавку поруч з братом. Кинула виразний погляд на Фоксі, що трохи забарилася, - ну, давай, дівчинка, ніхто не буде вставати, і відсувати тобі стілець, допомагаючи влаштуватися. Подруга почервоніла та важко сіла поруч.

- З цим потрібно щось робити ..., - буркнула про себе, подумки вирішуючи проблему червоніючих щок принцеси та її манер.

- З чим? - запитав Анд, здіймаючи вгору чорну брову.

Так, що за день сьогодні такий!

- З кількістю принців ... Щось їх надто багато, - не придумала нічого кращого я, щоб відвести розмову від теми, яка хвилювала мене.

- Справжніх принців мало. Чи тобі не знати, кузен? - з докором вклинився в діалог Трей. - Сам же знаєш, що принци тут в основному інкогніто і більшість з декількома побратимами.

- І ви насправді не знаєте, хто з них хто? - здивовано запитала я.

- Тільки побратими і друзі, якщо ти їм сам відкриєшся. Але від цього застерігають магістри і це порушення статуту академії.

- Але навіщо?

- Безпека, - пирхнув у відповідь брат. - Пару століть назад з академії пропали два принца Гайї. Незважаючи на масштабні пошуки, прив'язку до родових артефактів, принців так і не знайшли. Менше ніж через рік, не переживши втрати синів, король Гайї раптово помер, а на престол зійшов чоловік його сестри.

- Подейкували, що саме він і стояв за викраденням та вбивством принців, але довести нічого не змогли, - втрутився Зейн. - Навіть ходили чутки, що тримав їх десь, погрожуючи королю, і змусивши того написати дивний заповіт.

Трей просвердлив одного попереджає поглядом, будя в мені сплячий інтерес.

- Що за заповіт?

- Нічого, там дивного, - відмахнувся, гидливо зморщивши ніс, брат. - Проста політика, - і я б повірила цій грі, якби підспудно не відчувати її навмисність. - У вас сьогодні день вибору, - перевів розмову брат, помітивши мій повний невіри погляд.

- Що вже? - здивовано вигукнула Фоксі.

- Вже.

- Що це означає? - потеребила Трея за рукав, відзначаючи про себе нотки переляку в голосі принцеси.

Той подивився на друзів скорботним поглядом, в якому застигло докірливе розчарування старшого брата вимушеного возитися з дрібною набридою.

- Сьогодні у вас будуть виявляти здібності до магії та її ключові напрямки, - ввічливо і поблажливо посміхнувся мені Зейн.

- Напрями?

- Ти з якого дуба впав? - неввічливо зареготав Анд.

- З того самого, під яким тебе кинули, - визвірився я і прикусила язика.

«Обережніше, Білочка. Анд далеко не дурний, нехай і любить вести себе по-дурному ».

«А по ньому не скажеш», - подумки фиркнула я у відповідь на докір брата, розуміючи, що майже видала себе.

- Ти ж знаєш, що в світі існує багато різних видів магічної енергії? Ментальна, енергія смерті та життя, стихійна різних спрямувань, природна... Перераховувати можна нескінченно. Особливо, якщо враховувати ті, що відносяться до енергій королівського роду і тримаються потай. Здатності керувати енергією можуть бути активними або пасивними. Якщо вони у тебе активні та припустимо у тебе схильність до повітря, то ти можеш викликати ураган. Якщо ж пасивні, то ти можеш тільки зчитувати напрямок повітряних потоків, - продовжив свої пояснення Зейн, не відволікаючись на наші розборки. - Сьогодні всі ваші здібності будуть виявлені. Вас змусять продемонструвати навіть самі незначні з них.

- Змусять? - зачепився мій розум за слово, що здалося недоречним.

- Ми не маємо права говорити про випробування, - спокійно і байдуже знизав плечима Анд.

Задзвеніла впущена кимось вилка. Обернувшись, зазначила тремтячі руки Фоксі, яка метушливо возилася з тарілкою і ховала налякані очі.

- Ти чого? - нахилилася до неї ближче.

- Ви подружилися? - здригнулася від несподіванки та перевела погляд на Анда, який з застережливим прищуром спостерігав за нами.

- Це так помітно? - фиркнула, зневажливо розтягуючи літери.

Підвела вгору брови, очікуючи, що цей тип, який безмірно дратує мене сьогодні, може ще сказати і запитати. Але він мовчав, грізно свердлячи мене своїми темно-сірими очима, ніби сподівався проникнути всередину мене, виявити все приховане, вивідати все таємне...

- У нас сьогодні з'являться фамільяри? - тремтячим, трохи істеричним, басом розірвала тишу Фоксі.

- Якщо виживите, - глузливо пирхнув Анд.

«Нічого не бійся, Білочка. Ти ж знаєш, якби тобі щось загрожувало, ти б уже була у діда».

- А що хтось не виживав? - переляканим фальцетом зойкнула Фоксі.

- І де ти такий узявся? - зневажливо похитав головою сіроокий. - То від хлюпика в ніс отримуєш, то верещить, як дівчисько.

- За хлюпика відповіси, - холодно попередила я. - Увечері після вибору.