Глава 27

Принц з'явився, а ось коня в Академію не пустили.

- Що трапилося? - влетів переляканий Трей і не один, а з підкріпленням в вигляді двох своїх нерозлучних товаришів.

- Е-е... Як би нічого..., - забарилася я, радіючи з того, що встигла надіти назад медальйон, і постала у вигляді такого собі дурнуватого хлопця.

«Ти сам прийти не міг? - вилаялася подумки, не знаючи, як тепер себе вести: - Мені ось це тіло потрібно відтранспортувати в мою кімнату».

«Чому в твою?» - обурився братик.

«Потім по секрету розповім, а поки придумай, як позбавиться від Анда та Зейна, а то якось дивно буде, якщо ти потягнеш хлопця до мене в кімнату, немов я останній слабак».

«Можна подумати, що ні!»

«Я дівчисько, мені можна пробачити», - фиркнула я, поки Трей підставивши плече, перетягнув вагу принцеси на себе. Ледве стримала гучний видих полегшення.

- Анд, Зейн, це мій безглуздий кузен Ізігард арх СКайдемантл, - представив мене хлопцям брат.

- Можна просто Іззі, - пробурмотіла я, за що тут же отримала докірливий погляд від Трея.

«Припини стріляти очима в Зейна, а то він вирішить, що ти по хлопчиках», - спинив мене брат.

- Так ти розповіси, що трапилося? - запитав вголос, відволікаючи мене від роздумів, коли саме я стріляла очима.

«Я і є по хлопчикам!» - огризнулася я, так і не зрозумівши, що Трей мав на увазі, адже я нічого такого не робила.

Ех, треба було більше часу проводити з хлопцями, а то видам себе своєю поведінкою... Ну, не привчена я чесати яйця, матюкатися, як портовий вантажник, обговорювати дівчат та плюватися. А що ще роблять хлопці? І якщо в їдальні та на заняттях я могла видати себе за нелюдимого придуркуватого парубка, то в близькому спілкуванні вся моя конспірація могла накритися мідним тазом.

- Я його трохи повчив уму-розуму, - не придумала я нічого кращого, як представити все бійкою: - А тепер не знаю, що з ним робити.

Трей просто звалив принцесу собі на плече і, не кажучи ні слова, попрямував на вихід.

- Трей, куди ти його тягнеш? - запитав Анд, коли ми пройшли в житловий корпус.

- Я повинен пояснювати? - підняв брови вгору брат, виразно дивлячись на друга.

- Зазвичай ти це робиш, - втрутився в розмову Зейн. - Так, і бездушні тіла ти зазвичай без розмов не тягаєш.

- Не хочу, щоб кузену дісталося за бійку. Тому просто віднесу тіло в його кімнату, а там нехай сам розбирається.

- Але чому саме ти?

- Так, тому що цей дурень не вміє робити відведення очей. А тягни він тіло по коридорах, сам знаєш, що було б.

Подальший шлях пройшов в тиші, якщо не брати до уваги уявні нотації Трея, з приводу моєї безрозсудної поведінки і спілкування з хлюпиками.

«Ти чого такий злий?» - не втрималася я від запитання.

«Перший день, Білочка, а ти вже встигла знайти собі пригоди. Я вже боюся, що далі буде».

«Це не я їх знайшла, братик. Це вони мене знайшли, а я просто нічого не могла зробити. Скажи, а ти впевнений, що у вашій суто принцевій академії Корвернок ніколи не було принцес?»

«Білочка, тут загальні душові на полігоні. Складно приховати відсутність того самого».

«Блін... Як я про це не подумала ... А як же?»

«Ось і я не згадав відразу, а сьогодні після тренування... Є правда один вихід, але не впевнений, що він нам підходить».

«Що за вихід?»

«Артефакт досить сильний, щоб створити повністю реальну ілюзію. Ось тільки ти повинна представляти, що потрібно створити. І я ...», - зніяковів брат.

«Гм..., - перервала я усталене незручне мовчання: - За це можеш не переживати. Я досить добре це можу собі уявити. Навіть червоніти, і залипати не буду на потужні торси, - розреготалася я, зрозумівши, про що так сильно хвилювався брат, і тут же посерйознішала, згадавши про проблему, що мирно сопіла носом на його плечі: - Тільки ... а у нас є ще один такий артефакт?»

«Ні. Але тобі й одного вистачить».

«Мені-то вистачить, а от у принцеси на твоєму плечі з артефактом проблеми».

«Принцеси?» - здивувався брат і мало не впустив свою дорогоцінну ношу.

«Принцеси, - підтвердила я. - Я, тому тебе і кликала».