Глава 22

У Корверноку ми з Треєм появилися окремо, щоб якомога менше привертати увагу до нового першокурснику.

Згідно з новими документами я була Ізігардом арх СКайдемантл, двадцятирічним троюрідним кузеном свого старшого братика. Голос теж змінився - став грубіше. Моя зовнішність зазнала набагато менше змін - трохи загострилися риси обличчя, але залишилися такими ж витонченими, трохи підросла, але все одно залишилася нижчою брата, трохи ширше стали плечі, зникли невеликі груди та стали меншими стегна. Розуміла, що це всього лише ілюзія, але все одно захоплювалася, бачачи в дзеркальному відображенні свого брата-близнюка.

- Ось таким красенем ти повинен був народитися, Трей, - подражнила я брата, - а ти не вдався.

- Можна подумати, я тобі таким не подобаюся, - з самовдоволеною усмішкою відповів принц, відкидаючи кучеряві локони з обличчя. Зітхнула, якщо наш батько хоч трохи схожий на цього брутального мачо, то зрозуміло, чому принцеса в нього закохалася. Я б теж закохалася, незважаючи на імунітет проти красенів. Одні зелені очі чого варті.

Вийшовши в портальному залі Корверноку, я трохи розгубилася, потрапивши в натовп двох десятків молодих хлопців у вишуканому одязі. Всі красені з благородними рисами обличчя, в яких відразу відчувається породистість. Куди там австралійським пожежникам – тут досвід багатовікової селекції та поліпшення людського генофонду в наявності.

- Яскравого світла, адепти! - розкотистим басом привітав нас чоловік у чорній формі.

- Сьогодні ваш перший день в академії і я не буду сильно суворий, але всім, хто з'явився у фраках, десять віджимань, - і поки розгублені принци усвідомлювали, я впала на підлогу. - Спритніше, що ви як принцески? Впали і віджалися, - крокуючи по залу, сповіщав він нас про нові правила життя. - З кожною хвилиною зволікання, кількість віджимань зростає. Тут у вас немає титулу, привілейованості і тата-короля, котрий вас захистить. З сьогоднішнього дня я для вас і мама, і тато, і всі мої розпорядження ви будете виконувати беззаперечно і без затримок.

- Вам особливе запрошення потрібно, адепт? - гаркнув чоловік, на одного з принців, що стояв затримавшись, - Двадцять віджимань! Не змушуйте себе чекати, як дівчина в першу шлюбну ніч!

- Запам'ятайте, будь-яка затримка у виконанні наказу це покарання, - продовжити віщати магістр, так і не спромігшись представитися. - Моє терпіння краще не випробовувати! - прогарчав він, миском важкого чобота б'ючи по руках затримуючого всіх принца, так, що той носом пропахав підлогу.

- Підпорядковуєтесь  ви тільки мені або ректору. Зрозуміли, адепти? Питання є?

- Ні! - безладним хором голосно проорали ми.

- Дуже добре. Йдіть за мною.

- Швидко займайте кімнати. У вас півгодини до побудови, - різко озвучив він, залишаючи нас в коридорі з двома десятками однакових дверей.

Зробивши кілька кроків, увійшла в першу. І застигла, радіючи невеликій, але повністю моїй кімнаті. Ліжко, стіл, стілець, тонка шафа в кутку - ось і всі меблі. Аскетично, що тут скажеш. За внутрішніми дверима знайшлася душова кабінка, раковина і унітаз.

У шафі несподівано виявилася форма і в пам'яті спливли братське напуття переодягнутися відразу після прибуття.

Заскочивши на пару хвилин в холодний душ (про гарячу воду тут мабуть не чули), швидко вбралася в нову форму, дивуючись з того, як підлаштовується під мої параметри її розмір.

Заволала сирена і я, не затримуючись, вийшла в коридор, встала по стійці смирно біля дверей, чекаючи наказу.

- Самий розумний? - вкрадливо запитав магістр, підходячи до мене впритул.

- Ні, магістр, - беземоційно відрапортувала я.

- Ваше ім'я, адепт? - він наблизився до мене і оглянув з ніг до голови.

- Ізігард арх СКайдемантл, магістр! - витягнулася я, утримуючись від відчайдушного пориву віддати честь і подивитися на видовжене обличчя магістра.

Красиве, ще досить молоде обличчя, років сорок не більш. Таке виразне, що я мимоволі задивилася. В синіх очах промайнуло презирство, тонкі губи  скривилися в усмішці. Риси разом втратили привабливість. Більше не сказавши ні слова, чоловік відійшов від мене. Не стримавшись, видихнула з полегшенням.

- Вишикуватися в ряд! - наказав він і поруч зі мною вздовж стіни, прямо перед магістром, що проходив по коридору, швидко витягнулися по стійці смирно інші адепти. - Мене звуть, магістр Роелк Іроам. Звертатися до мене магістр або магістр Іроам. Всім все ясно?

- Так точно! - невпевнено видали ми.

Хоча нікому нічого ясно, як я зрозуміла, не було. Мені, наприклад, точно незрозуміло куди поділися вже звичні три букви в імені: дей - вказують на простолюдина, дес - на аристократа, ерг - на вершника ергон, мей - мага, арх - на приналежність до королівського роду.

- Не чую!

- Так точно! - голосніше прокричали ми.

- Загін Зеро! Слідувати за мною! - скомандував він, і ми майже стройовим кроком пішли за магістром.

Навіть назва у загону вийшла відповідна, хоча в цьому світі «зеро» означало новачків, але й наше значення цього слова недалеко від нього пішло. Лише переживши перший семестр, загін заслуговував право вибрати собі відповідну назву, як і адепти ім'я. А поки я була номером п'ять, якщо вірити цифрам на двері моїй кімнаті.