Глава 17

Перший крок виявився найскладнішим, але це був тільки початок. Зростаючи в багатотисячному місті я терпіти не могла натовп і галасливі компанії. А тут все і відразу – три десятка пар очей завмерли в очікуванні твого невірного кроку, жесту, руху. Засуджуючих. Зневажливих. Я лише міцніше стиснула руку брата і посміхнулася йому звабливою посмішкою. В думках малювала себе в шикарній сукні на червоній доріжці під руку з красенем прямуючою за призом, не менш ніж номінації «Людина року». Не знаю, що далі пішло не так, тому що рухалася я із завзятістю криголама і під гаслом: «Бачу ціль - не бачу перешкод», але здивовано-шокований шепіт все голосніше звучав тут і там та перешкода у вигляді масивної спини брата, змусили пригальмувати й озирнутися. І навіть захоплено присвиснути від побаченого.

Зал став дійсно казковим – прикрашений яскравими вогнями, композиціями з квітів, стрічок та свічок. До обіднього столу вела червона килимова доріжка, що розстилалася прямо у нас під ногами. Брат був одягнений в білий смокінг з кокетливою червоною трояндочкою в петлиці, чорні штани та високі чоботи. А я ... Я ступала в приголомшливій смарагдовій атласній сукні до підлоги. Повністю закритій. Лише мережива на рукавах і зоні декольте, яку так щедро хотіла залишити відкритою служниця та струмлива по вигинах при кожному русі тканина, бентежили пильний чоловічий погляд.

Видихнула повністю задоволена собою, і злегка підштовхнувши в спину оторопівшого Трея, з його допомогою влаштувалася за столом. По ліву руку від нього в безпосередній близькості від трону, навпроти Трея сиділа молода та красива жінка, в якій я відразу ж впізнала неодноразово описану мені братом принцесу Асгеріс. Вона хитнулась мені на зустріч, але так і залишилась на місці, під застережливим поглядом брата.

«Більше так не роби», - докірливо пролунав в голові голос брата.

«Як?», - здивувалася я, озираючись на всі боки та вишукуючи свої можливі промахи.

«Не створюй ілюзій. Я розумію, що тобі важко контролювати свій дар. Але, сестричка, не можна демонструвати свої сили так очевидно», - читав мені лекцію Трей, відважуючи черговий комплімент своїй сусідці справа.

«Як тобі це вдається?», - не втрималася від запитання я, згадуючи однозадачність всіх знайомих мені чоловіків.

«Практика, Білочка», - але договорити нехай і подумки Трею не дав увійшов до їдальні імператор.

Всі піднялися та схилили свої голови. Я слухняно повторила за всіма, але не втрималась і відкрито посміхнулася імператору. В душі розливалося незнайоме тепло:

«А ти красуня», - пролунав м'який голос, і ніби ласкава рука пробігла по голові, куйовдячи волосся.

«Завжди мріяла про діда», - проминула думка.

І тут же почула розкотистий сміх. Кинула швидкий погляд на абсолютно спокійного імператора та здивовано підняла брову.

«Здається, це сімейне», - пробурмотіла я подумки, чухаючи підборіддя.

«Не здається!», - шикнули мені по обидва боки.

- Як вам наш палац, леді арх Фетисов, - почав невимушену світську бесіду імператор.

- Ооо, він дуже величний та вражаючий, Ваша Імператорська Величність.

- Буду радий показати вам всі таємні закутки після сніданку.

- Із задоволенням прийму ваше запрошення, Ваша Імператорська Величність, - подумки гримасуючи, розшаркувалися я перед дідом.

- Залишимо формальності, можете називати мене просто імператор Салазар, Ізьябеліндора.

- Тоді ви можете звати мене просто Іззі, мій імператор, - кокетливо відповіла я, подумки піднімаючи повний келих.

Імператор хмикнув та переключився на принцесу Асгеріс. Я ж спостерігаючи за переговорами цієї парочки, намагалася зрозуміти, чому імператор став мені дідом з першої усмішки, а Асгеріс так і залишилася далекою та недосяжною принцесою. Але ж вона була поруч, поки я хворіла, доглядала за мною, дбала, а я їй навіть не посміхнулася. Серце затопило почуття провини, і я посміхнулася жінці навпроти. Так і не вирішивши, злюся я на неї або просто не можу довіритися жінці.

- Чим ви збираєтеся займатися далі, Іззі? - запитав мене чоловік, зліва від матері, і я з подивом впізнала в ньому свого нареченого номер один.

- Не знаю. Мені так багато хочеться дізнатися, подивитися, що я, напевно, відправлюся в подорож, якщо Треюшка складе мені компанію.

Згаданий мною Треюшка, ледь не вдавився, і мені довелося ввічливо постукати його по спині.

«Не називай мене так!», - подумки зажадав принц.

«Так… Тлеюшка набагато краще звучить», - подражнила я, сміючись, з серйозного братика.

Ну, ось як їм з дідом вдається зберігати кам'яно-байдужі маски? Я так не вмію! Що ж буду вчитися. І це наштовхує мене на думку:

«Я буду вчитися магії!» - голосно сповістила я про прийняте рішення діда і брата.

І вперше за ранок помітила, як застигла гримаса цілковитого байдужості, змінилася тривогою і занепокоєнням.

«Що? Що не так? », - здивовано запитала я.

«Розумієш, Білочка, - вкрадливо почав Трей, - у нас є тільки кілька місць, де вчать дівчат».

«Дозволь, вгадаю: слухняності, покірності, шанобливості і вмінню вести дім», - пробурмотіла я, згадуючи монастирі і пансіони з земної історії.