Глава 15

Друге пробудження було усвідомленим. Я мало того, що пам'ятала все, я ще і звідкись знала більше, ніж належить.

Розмірковуючи глянула на кімнату, відзначаючи подумки, що це не та, в якій я прокидалася раніше. Щось невловне в обробці та меблях давало мені зрозуміти, що кімната знаходиться в сімейному крилі. Я ніби відчувала турботу та любов, з якою тут підбиралася кожна річ.

З меблів погляд змістився повністю одягненого сусіда, який витягнувся поряд зі мною на ліжку. Піддавшись пориву, прикрила очі, подумки вдивляючись в нього. Почуття, що очі для мене стали зайвими накрило з головою. Згадала хлопчика, якому колись в школі вмовила тата купити слуховий апарат. Так раділа за друга, а потім десь тиждень слухала скарги на те, що звуків сильно багато і вони заважають йому. У мене ж зараз перед закритими очима була безліч фарб, кольорів, ниток, спалахів, а варто було тільки відкрити очі, і я бачила світ не таким яскравим, замутненим.

Розглядала брата (а я звідкись точно знала, що він мій брат) закритими очима і бачила маленького брудного хлопчика, що вкрав шматок хліба. Від подиву роззявила очі та зловила уважний погляд зелених очей:

- Ти жив на вулиці?

Трей кілька хвилин задумливо дивився на мене, а потім немов зважившись довіритися, кивнув. А я в якийсь момент встигла зловити жовте сяйво його довіри, яскраве і тепле як сонячні промені.

- Це таємниця, але так: я народився і жив на вулиці до того, як дід нас знайшов.

- Добре, - кивнула своїм думкам, упокорюючись з усвідомленням, що бачу минуле. Цікаво, все або особливо яскраві події? - Часто крав? - поставила нетактовне питання, але тут же повинилася, помітивши темні спалахи перед внутрішнім поглядом. - Не відповідай, це не важливо.

Принц сумно посміхнувся, а мене затопило чорним кольором застарілого болю:

- Один раз. Попався, висікли.

Короткі різкі слова, доповідь про минуле, а за ними трагедія маленького хлопчика. Скільки йому тоді було? П'ять? Шість? Шрами на спині досі нагадують про ті події. Простягнула руку і провела по плечу, там, де кінчик батога, загнувшись, залишив слід:

- Я можу їх звести, - пробурмотіла, впевнена у своїй силі.

- Не треба, це дозволяє мені не забувати, що не всі народжуються в золотій колисці.

- Що трапилося з нашими батьками?

- Батько зник за пару днів до нашого народження, мама виростила мене.

- А я? – спитала тривожно і трохи скривджено.

- А ти? - він запустив долоню, куйовдячи густе хвилясте волосся, і я завмерла, відзначаючи, що у брата немає моєї проблеми - він не вухатий. - Мама не пам'ятає, що сталося з тобою. Коли вона прийшла в себе, поряд з нею був тільки я. Вона пам'ятала про тебе, але до твоїх пологів була така слабка, що втратила свідомість і думала ... Думала, що ти померла.

- Вона не шукала мене?

- Не було можливості, - зізнався, відразу ж виправдовуючи мати, Трей, - а коли з'явилася ... Дід шукає досі.

- Мене? - здивувалася я.

- Батька. Та інших кровних родичів. Про те, що буде двійня, мати та батько нікому не говорили. Тільки лікареві й довіреним слугам.

Чомусь думка, що хтось дізнається про те, що я існую, викликала тривогу, і я тут же поспішила уточнити:

- Хтось знає?

- Ні. Всі, хто знав, вже давно мертві, - скривився принц, і я раптом зловила хвилю роздратування.

Хлопнула очима, намагаючись прочитати та зрозуміти більше, але мені це не вдалося. Хоча... Що тут думати, принц притягнув дівчину до палацу, ким вона може бути, якщо не фавориткою?

- Добре, - хитнула головою, погоджуючись зі своїми думками й не виявляючи в них нічого поганого.

- Добре? - широко відкривши очі, тривожно запитав нетямущий Трей.

Розсміялася, усвідомлюючи, що якщо не знати мої думки, то виглядає все не дуже, ніби це я сама наказала прибрати всіх присвячених в таємницю.

- Добре, що ніхто не знає. Не хочу бути принцесою.

- Але як? Ти не можеш відмовитися.

- Братик, ну тебе вчили бути принцом все свідоме життя. Ну, або майже все, - скривилася, згадуючи маленького безпритульного. - А мені день на нове плаття і все ‑ ти принцеса. Я ж вас зганьблю. Нічого не знаючи, нічого не вміючи. Мені вчитися треба і не просто там географію та історію, а менталітет зрозуміти. У відносинах розібратися. Он мене в перший день двічі заміж покликали, і це просту дівчину, а що далі буде?

- Просту б не покликали. Ти маг, Білочка. Сильний маг. І так, ти маєш рацію - дід вже будує матримоніальні плани.

- Ось, нехай не будує. Я не для того втекла з весілля у своєму світі, щоб вийти заміж в цьому. І якщо у вас, як і у нас, одружитися, закохавшись, монархам не дозволяється, то я відмовляюся бути принцесою, - поставила  до відома брата про свої плани.

- Я ж казав дідові, - кивнув, посміхаючись своїм думкам Трей. - Я пришлю тобі служницю і за сніданком все обговоримо. І, Білочка, я радий, що ти моя сестра.

- Можна подумати, - фиркнула я. - Не боїшся, що я вибовкаю усі твої секретики? Розповім про твою любов до таємних нічних пригод?