Глава 10

Трейніксер арх СКайдемантл

В очах уже рябіло від цифр, зведень та доносів. Відкинувши нову розробку артефакторів, Трей втомлено відкинувся в кріслі. Він ніколи та нікому не зізнається в тому, що його зараз турбувало. І не просто турбувало, зводило з розуму. Ця тритижнева тиша і гнітюче відчуття, що не вистачає чогось дуже і дуже цінного. Або точніше когось...

Будучи маленьким хлопчиком, він постійно відчував свою неповноцінність. Ні, він ні в чому не був гірше своїх ровесників, а в деяких випадках навіть перевершував їх. Наприклад, відсутність в їх з матір'ю житті батька та дорослішання на вулиці призвело до того, що битися він навчився мало не раніше, ніж ходити. І найперший спогад був аж ніяк ні солодким – він зубами вгризався в кісточку того, хто змусив маму плакати, а той відкинув його як якесь цуценя. Він був хлопчиськом, який отримав тоді свій перший шрам, але захистив жінку. Трей не пам'ятав, що саме тоді відбулося, але пам'ятав, як вони втікали вночі, і як мама плакала, повторюючи, що він її рятівник. Уточнювати деталі події  хлопець не зважився ні тоді, ні багато пізніше.

Трей рано навчився красти, бігати і ховатися, здобуваючи їжу, якої їм постійно не вистачало. А ще він безмірно захоплювався матір'ю. Про те, як нелегко розпещеній принцесі довелося виживати з новонародженою дитиною, Трей дізнався набагато пізніше. А тоді його щовечора укладали зашкарублі від постійного прання чужої білизни руки. Це зараз у мами вони м'які та ніжні, а тоді ...

Все змінилося, коли йому виповнилося сім, і їх знайшов повірений діда. Імперія менше року, як відновилася після нападу, в якому загинула вся правляча сім’я, і до влади повернувся колишній імператор. І як з'ясувалося, за сумісництвом його дід. Але дізнався Трей про це багато пізніше, а тоді прийшовши додому з чергового підробітку, помітив поруч з мамою карателів в чорних плащах і необачно кинувся їй на виручку. Природно був перехоплений потужною рукою і шокований словами:

- Обережніше, Талромон, ми ж не хочемо нашкодити можливому майбутньому імператору.

Його тут же відпустили, обережно поставили на ноги, поправивши підсмикнуту було курточку і зі словами:

- Вам і Вашій мамі нічого не загрожує, Ваша Високість, - підштовхнули до жінки.

А та, розкривши обійми, скошлати його темне, як у батька, волосся і прошепотіла:

- Тепер все буде добре, Трей. Ми повертаємося додому.

Але довго пробути в палаці, який мама називала будинком, не вдалося. Через місяць вони вперше розлучилися на кілька років. Трей разом зі своїми новоявленими друзями був відправлений в закриту академію десів*. І як багато пізніше зрозумів Трей під прикриттям, так як всі троє були записані як деси Шіеллос.

У перший же день вони втрьох побилися зі старшими хлопцями так, що опинилися в лікарському крилі. Там лежачи на самоті в палаті він вперше і почув її. Дівчинку. Маленьку. Тендітну. Плачучу. І вперше йому захотілося захистити і підтримати когось чужого, стороннього. Трей підтримав, як міг. А міг він зовсім мало,  адже їх розмова відбувалася лишень в його думках.

Ніколи і нікому Трей не розповідав про це спілкуванні. Хлопці не раз помічали, як він поринає у думки, не звертаючи уваги на те, що відбувається навколо. Але, не дивлячись на їх спроби дізнатись таємницю, ділитися тим, що спілкується з дівчиною, Трей не волів. А ще він вперше відчував себе цілісним, немов якийсь шматочок, що відділився у нього при народженні, раптом знайшовся зовсім поруч.

І ось зараз цей шматочок знову загубився.

«Де ти, Бель?» - стурбовано стукала в його голові тривожна думка.

І тут же прийшла нечутна відповідь.

«Нік? Ти куди пропав? Чому я так довго тебе не чула? У мене все добре, Нік. Не можу говорити зараз. Згодом», - від цих простих запитань-докорів полегшення затопило настільки, що навіть закінчення розмови, не змогло погасити його посмішку.

«Гаразд, про мене можеш, не турбуватися».

Цієї ночі вперше за три тижні він заснув спокійно.

* Деси - аристократи, прямі нащадки архов і місцевого населення.

***

Наступний день пройшов як завжди, за рідкісним винятком: ближче до вечора, Бель кинула в нього фразою:

«Нік, я люблю тебе».

І він запанікував, занепокоївся, а коли зрозумів, що вона потрапила в його світ та не куди-небудь, а в Елішдріс – священний ліс предків, нічого не залишалося, як готуватися до пошуків та випитувати дозвіл у Предтечі.

А потім цей дивний ерг, що повалився Бель на голову. Ні, він прекрасно розумів, що для чоловіка зробити пропозицію в такій ситуації звична справа, але його Білочці? Так, він кине незнайомцю виклик на дуель, як тільки дістанеться дівчини і нахаби. Вб'є та закриє всі борги життя, але примушувати Бель до заміжжя не дозволить.

Витребувати дозвіл у Предтечі, виявилося важкою справою, а з огляду на те, що для цього довелося півдня провести в Храмі, відмовившись від усього і ділячись помислами, зовсім не героїчною. Але так уже повелося, що священний ліс відкривався тільки гідним. До того моменту, як він отримав дозвіл, його загін втомився чекати, а Релутрас хилився до заходу.