Глава 7

Довго сумувати я не вмію. Тим паче коли приводу немає. А ще я дуже люблю подорожувати, тому і все, що сталося зі мною сприймала радісно-захоплено. Так, і в залишеному десь там світі мене ніхто не чекав. А гроші... На життя собі я й сама зароблю, а зароблені батьком у Лютого будуть збережені.

З переваг – в цьому світі десь є Нік, якого мені потрібно його знайти. Він обов'язково допоможе встати на ноги. Обіцяв же колись.

«Він і одружитися обіцяв», - хмикнула я, згадуючи цей момент та нашу з ним серйозну впевненість.

- Якщо ти одружишся, то ми згодом посваримося через брудні шкарпетки, розлучимося та будемо лаятися і ділити все нажите непосильною працею, - відмовляла я його від такого необачного з мого погляду рішення з розсудливістю дев'ятирічки.

- Давай, краще ти будеш моїм братом? - після деяких роздумів запропонувала я, навіть не сподіваючись, що він погодиться, і моя заповітна мрія плекана потайки від усіх здійсниться.

- Добре, - видихнув тоді він з явним полегшенням. Мабуть, ідея одружитися йому самому не припала до душі. І додав вимогливо: - Але ми завжди будемо друзями!.

- Завжди-завжди! - поспішно обіцяю я, не бажаючи втрачати свого єдиного друга. Ну, і нехай про нього не можна нікому розповідати – головне, що він є.

«Нік?» - посміхнувшись спогаду, покликала я свого названого братика.

«Бель? Ти де?»

«У лісі», - усміхнулася я, не маючи жодного уявлення як на це питання відповісти. ДЖПС тут точно не працює. Компас, напевно, збоїтиме. Карти у мене немає.

«А що бачиш?»

«Три сосни, дуб і ці… Як ти їх назвав? Ікреї».

«І як я тебе повинен шукати?» - засмучено пробурмотів Нік.

«Не знаю. Придумай щось. Ти ж чоловік!» - нагадала я.

«Гаразд. Знайди на небі червоне світило і йди на нього, нікуди не звертаючи. Знайдеш, щось крім лісу повідом».

«І все? - розчаровано видихнула я. - А як же політати над лісом на злотокрилому пегасі в пошуках заблуканки, а мені розвести багаття та за допомогою стовпа диму подавати тобі сигнали?».

«У священному лісі не можна полювати, розводити багаття, та й літати над ним без дозволу неможливо».

«Дивно, а звідки тоді взявся злісний порушник всіх цих «не можна»?» - пробурмотіла я про себе, але була почута Ніком.

«Хто?»

«Не знаю. Але він сказав, що я, як чесна жінка, зобов'язана взяти його за чоловіка».

«Що ти зробила, Бель?» - підозріло поцікавився Нік.

«Витягла стрілу з тіла, що впало з неба», - зізналася, не розуміючи через що взагалі весь сир-бор.

«А потім?»

«А потім ми спали, вранці він обізвав мене напівкровкою, а я пригрозила позбавити його дзвіночків».

«І все?»

«Все! Нік, що відбувається?» - от не подобаються мені ці його питання.

«Нічого. Я придумаю, як захистити тебе, сестричка»

«Від чого?» - здивувалася я.

«Від шлюбу з цим невідомим».

«А навіщо мене захищати? Я не збираюся за нього заміж!»

«У нашому світі все не так просто, як у вашому. І провівши з ним ніч наодинці, ти погодилася на заручини».

«Так нічого ж не було», - подумки застогнала я, відганяючи від себе спогад про те, як вночі притискалася до теплого тіла.

«І це може зіграти нам на руку. Головне, щоб він сам не загорівся бажанням одружитися».

Видихнула, шкодуючи. Ех, даремно не захопила з собою посібник «Як позбутися хлопця за кілька днів», навіть фільм не дивилася, зараз би точно став в нагоді. Ну, нічого я і сама що-небудь придумаю. Наприклад, потопчуся ногами по його хворобливому місці. А яке у чоловіків хворобливе місце? Правильно, самолюбство! І я з ранку по ньому вже потопталися. Посміхнулася, задоволена собою.

«А як він мене знайде? Я від нього пішла, навіть не представившись та сама його імені не знаю».

«Запросто. Якщо ти і правда врятувала йому життя, то магія буде вважати, що на ньому борг життя і не дасть йому віддалитися від тебе, поки він з тобою не розрахується».

«Він мені нічого не винен. Я допомогла йому безкорисно, тобто даром...», - пробурмотіла я.

Але Нік, що мовчав у відповідь на всі мої слова, чітко давав зрозуміти, що відмахнутися від цього нав'язаного мені боргу простим визнанням його відсутності не вийде. Ось і рятуй після цього!

«Тоді, потрібно придумати мені нещасний випадок та нехай він мене врятує. Припустимо, я зависну над прірвою, а він витягне мене. Ось  ми й розрахуємось».

«Не спрацює. Потрібна реальна небезпека».

«А там що нереальна? Ану як зірвуся? - подумки обурювалася я. Не знаю, що я більше не любила: бути винна або коли мені були винні. Ні той, ні інший варіант мене не влаштовував, особливо зараз у світлі якогось незримого зв'язку з абсолютно стороннім нахабою. - Гаразд, з цим зрозуміло. Але при чому тут одруження?»