Глава 6

Прийняти зважене рішення мені не дали. Чи то моя удача на сьогодні закінчилася, чи то зірки встали не в той ряд, але телефон, що безнапасно мовчав весь цей час, раптом згадав про свою роль будильника та увірвався в цей прекрасний тихий ранок несвоєчасною рок-композицією.

Не знаю, хто злякався більше: я або ведмеді. Але ті голосно заричали, а я вихопила зрадницький мобільник з кишені, подивилася на нього як на небезпеку – не менш ніж гранату, що загрожує вибухнути в руках, і закинула в кущі, випадково збільшивши гучність до максимуму.

Чи то у ведмедів не склалося з музикою взагалі або з моїм смаком до ранкового року зокрема, але Skillet зі своїм «Save Me» примудрився прогнати хижаків з галявини.

«Треба було ультразвукові свистки від собак придбати й захопити», - запізніло майнула розумна думка, поки я, відклавши арбалет, з усією можливою обережністю оглядала, підсвічуючи ліхтариком, важке тіло.

Телефон замовк, але якщо не піду відключати, через десять хвилин будильник знову нагадає про себе. Гаразд, поки почекає. А може, віджене ще парочку хижаків. Хто б міг подумати: Рок проти Шаблезубих ведмедів, рахунок 1: 0.

Вістря стріли в широкій грудній клітці я виявила тільки навпомацки – укололася кінчиком. Подякувавши подумки батьку за курси першої допомоги, перевернула тіло на бік. Оглянула рану, краї якої вже трохи стяглися навколо стріли. Намагаючись не сильно смикати, спробувала переломити держак стріли надвоє. Але чи то я немічна, чи то дерева тут особливо міцні, зробити це не вдалося. Поранений відгукнувся на мої дії протяжним стогоном і це позбавило мене бажання продовжувати.

Пошкодувавши, що ні захопила з собою пилку, дістала ніж та почала зачищати держак.

Знову десь в кущах заволав телефон, голосячи на всі околиці та розлякуючи лісових мешканців. На наступному заході будильника, мені все ж вдалося переламати держак та просунути стрілу вперед.

Мабуть, моєму підопічному теж не сподобався мій будильник, майже як мені вранці, інакше, навіщо так надривно стогнати?

Діставши з аптечки, яка за намовою тата завжди була при мені, хлоргексидин, стерильну марлю, медичний клей та англійську шпильку, опрацювала рани, скріпила краї. Розуміла, що потрібен лікар і швидше за все в мого мимовільного пацієнта пробита легеня, але більше ніж надати першу допомогу зробити нічого не могла.

Підібравши телефон і стягнувши з дерева рюкзак, накрила хлопця рятувальною термоковдрою, а сама почала метикувати на рахунок їжу.

Все-таки іноді корисно мати схибленого на виживання батька, особливо коли якісь дивні стіни викидають тебе в новий світ.

Зробивши сильно солодкий чай, напоїла раненого. Спустошила банку тунця з сухарями. На ситий шлунок трохи розімліла і сама не помітила, як вирубалася поряд з хворобливим.

Прокинулася від запаху смаженого м'яса. Розплющивши очі, виявила цілком здорового пацієнта, що  смажив на рожні тушку невеликого безвинно-убієнного звірка.

«Гарний», - винесла я вердикт після декількох хвилин розглядання.

Кучеряві каштанові пасма до плечей, розкосі очі кольору зістареного срібла, що ховалися за густими віями, широкі чітко окреслені вилиці, трохи квадратне підборіддя, ніс з ледь помітною горбинкою, легка щетина на щоках і стислі в тонку смугу губи.

- Що ти зі мною зробила, напівкровка?

Ох, вже краще б він мовчав, а то всю чарівність моменту порушив.

- Врятувала? - невпевнено запропонувала відповідь.

- Що це таке? - підійшов він до мене ближче, мало не тикаючи в мене своїми грудними м'язами, на яких і сліду від рани не залишилося, лишень шпилька покликана стягнути краї залишилася стирчати, ніби вросла в шкіру.

- Ось це регенерація, - здивувалася я, підскакуючи на ноги та мимоволі простягаючи руку в бажанні доторкнутися до дива.

Чудо ж відсмикнуло від мене так, ніби мої брудні руки могли забруднити його чистий торс. Скривилася від читаної в сріблястих очах зневаги.

- Це що якісь спеціальні шлюбні традиції? Твій народ так ставить мітки, напівкровка? – розмірковуючи, волав цей зарозумілий ммм ... індик.

- Дуже треба. Не смикайся – зніму, - запропонувала я.

Хлопець насторожено і з побоюванням подивився на мене:

- А що як ти щось провернеш, і я знову опинюся при смерті?

- Будеш виробляти, точно проверну. А при смерті ти виявився не з моєї вини, хоча за подальші події не ручаюсь.

Розстібнувши шпильку, витягла її з рани, злорадно радіючи з того, що це нестерпний тип морщиться від болю.

- Повернись.

- Навіщо?

- Ну, можеш не повертатися, - знизала я плечима, - і залишити другу прикрасу собі на пам'ять.

Він все ж повернувся, і я швидко витягла другу шпильку. Відвернулася і, продезінфікувавши шпильки, склала їх в аптечку. Зібрала свої розкидані пожитки, відзначаючи, що хтось не дотримав цікавості та сунув свого носа, куди не слід було. Накинула рюкзак на плечі, підхопила арбалет і поспішила покинути галявину. Подяки від цього зарозумілого типу чекати не варто.

- І куди ти зібралася, напівкровка? Як я зрозумів, ти врятувала мені життя і тепер я зобов'язаний одружитися з тобою, - ошелешив мене цей ммм ... індивідуум.