Пролог

Плентатися по запорошеному снігом лісі було важко. Їй взагалі було важко ходити останні тижні, а долаючи снігові замети та кучугури просто неможливо. Ноги провалювалися в них по коліно, важкий живіт тягнув донизу, але вона гордо випрямляла спину та робила крок. Без сил, на чистій впертості, не помічаючи ні холоду, ні голоду, ні болю.

- Терпи, - шепотіла собі, зупиняючись біля чергового дерева. - Зачекайте, - вже м'якше просила вона, погладжуючи неслухняний живіт.

В її дітей було стільки життєвої сили, що вона просто не могла зупинитися і здатися. Дозволити їм померти не народившись? Ні, ніколи. Ельфійська принцеса Асгеріс СКсайдемантл, дружина третього принца Маркона, не могла дозволити єдиним спадкоємцям коханого чоловіка померти. Тільки ось хто б впізнав в замурзаній нетіпанці, на яку вона перетворилася, всіма улюблену красуню-принцесу?

Зітхнула, спершись на широкий стовбур, знову переводячи дихання. Погладила величезний живіт, подумки вмовляючи дітей зачекати. Ще трохи, зовсім трохи і вона добереться до Зіри, а та неодмінно допоможе їм народитися.

Принцеса боялася сідати – знала, варто їй впасти або присісти й вона просто не встане, і тоді все буде скінчено. І для неї. І для її коханого Тейна. І для Маркона. І для їх ненароджених дітей. Дітей, яких вони чекали з таким нетерпінням. Первістки третього сина, великого мага й ельфійки повинні були стати неперевершеними магами, яких захищають боги. Асгеріс вже зараз відчувала магічну силу дітей. А як інакше пояснити той факт, що самотня вагітна жінка, виживала в цих холодних лісах Елішдріса геть позбавлених магії? Ні, якби це був її Великий ліс, їй би на допомогу тут же прийшли всі його мешканці. А тут на допомогу могли прийти тільки косоголі*, підготувавши для неї найшвидший кінець.

Її світ зруйнований. У неї немає дому, їй нікуди йти, але вона обов’язково побудує новий, заради своїх дітей.

Чергові перейми кинули її до дерева, і вона вчепилася в стовбур, відчуваючи гарячі патьоки по ногах.

«Почалося», - майнула в голові думка, коли знесилена болем принцеса впала на коліна.

Спогади про чоловіка, про ту радість з якою вони очікували цю подію накрили її з головою, і непрохані сльози з'явилися на очах принцеси. Перейми пройшли, і в очікуванні наступних, вона стягнула з себе теплий плащ. Розстелила його в снігу, зробивши невелику печеру-ямку – так, щоб якщо раптом вона знепритомніє, немовлята були зігріті теплим плащем і снігом з одного боку та її тілом з іншого. Нові перейми, змусили її робити все швидше – часу зовсім не залишилось. Малюк був наполегливий та рвався в цей світ, нікого не питаючи.

«Як же ви не вчасно, малята».

І чому не народилися пару тижнів тому в палаці, на руках у свого батька? Він би так був вам радий. А тепер його немає в живих. Асгеріс відразу зрозуміла, коли Тейн помер. Відчула, як обірвалася ниточка, яка пов'язала їх долі. Якби не діти, вона теж померла б у той же момент.

Нові перейми розірвали її зсередини, змушуючи тужитися. Здригнувшись від болю, принцеса не відразу відчула, коли прийшло полегшення. Потуги ставали все сильнішими і частішими, найболючіші спазми злилися в один безперервний потік болю, а десь внизу між її ніг рвало немовля родові шляхи, прокладаючи собі дорогу в цей світ.

І лише, коли з останнім поштовхом вона відчула небувале полегшення, принцеса з насилу піднялася на ліктях, сперлася спиною об дерево та підняла маленький закривавлений згорток. Обтерла снігом слабке тільце, закутала в теплий плащ з головою. Перевірила ротик-ніс, приклала до грудей, боючись не почути крику. Проте малюк, відкривши свої блакитні очі, тихенько і приречено зітхнув, ніби вся тяжкість світу впала на його плечі, а він прийняв її, упокорюючись з долею.

 «Маленький», - заплакала принцеса, притискаючи дитину до себе.

Малюк смішно зморщив носик, і тут же заперечливо заголосив.

Черговий напад болю захватив Асгеріс зненацька, накрив з головою. І вона швиденько відклала хлопчика в приготовлену снігову виїмку.

Наступні пологи пройшли швидше, але принцеса вимоталася і дуже втомилася. Її сил вистачило тільки на те, щоб підняти маленький згорток та покласти собі на груди, прикриваючи краєчком своєї довгої сукні, і знепритомнівши, так і не почувши першого крику.

* косоголі - шаблезубі ведмеді, довжина тіла 2-2,5 м, вага 400-450 кг.