Розділ 2. Перша рибка

Карина

Ура! Ура! Ура!

Все ж Костик у мене розумник і вкотре рятує мою слабку на пригоди п’яту точку.

Хоч і скреготав зубами, але організував найкращий з усіх можливостей варіант.

Ну от хто б міг уявити, що таке місце дійсно існує?

Я — точно ні! А воно таки є.

Колишній невеличкий санаторій, побудований ще за радянських часів, але загублений у сучасності, викупив один із так розшукуваних мною мільйонерів, та перетворив його на розплідник ще більших мільйонерів.

Звучить дурнувато, але суть саме така.

Зі слів Костика, санаторій, як більшість із радянської спадщини, не приносив дохід із багатьох причин.

Розташований глибоко в Карпатах, у майже дивовижній за своїми природними особливостями гірській долині, з чудовою, цілющою водою, він виявився нікому не потрібний через незручність трансферу.

Дістатися санаторію можна було, лише доволі довго проїхавши по вузькій, занедбаній дорозі.

Це стало головним приреченням цього місця та, одночасно, його порятунком.

Адже новий власник перетворив долину з лікувальної на суто бізнесову.

Близькість кордону?

Чудово, саме те, що треба для європейських партнерів, яким не дуже до вподоби віддаленість нашої столиці.

Адже відстані в Європі не рівня нашим. Будь-яка Європейська столиця від столиці ближче, ніж у нас обласний центр від іншого обласного центру.

Тим паче використовувати літаки не завжди виправдано, коли дістатися до місця на авто набагато легше.

А от нашим бізнесменам мотнутися в Карпати на раз-два, нічого не варто. Тим паче це ще й дозволяє сховатися від очей конкурентів.

Кому ж зовсім не в силу, будь ласка, для вас є вертолітний майданчик. В кого є віртоліт, — літай не хочу.

Щоб відповідати європейському рівню, старий санаторний корпус знесли, побудувавши на його місці готель, що може з легкістю отримати п’ять зірок. А й без того унікальну долину перетворили на справжній рай, у який не потрапити без запрошення. І ціна перебування за добу в якому коштує як моя улюблена Піксі*.

Тобто, назвавши це місце розплідником мільйонерів, я не помилилася.

І воно просто ідеальне для втілення моєї мети.

Тим паче що Костик зробив неможливе.

Він зумів домовитися з власником, що я зроблю блогерський відео-огляд готелю.

Тобто я не лише отримала запрошення з повністю безкоштовним проживанням у цьому раю, а ще й зароблю гроші за рекламу.

Ну хіба не ідеально?

Потрібний мені з’їзд з траси я ледь не пропускаю. Вказівник із назвою комплексу майже не помітний, а навігація в телефоні очухується в останню мить.

Дідько, от не даремно Костик казав, що дорога до Кипариса незручна.

З’їжджаю з траси та опиняюся в тунелі з дерев.

Дорога багато петляє та дійсно завузька. У всякому разі дві автівки тут ледь роз’їдуться. Але саме завдяки цьому та деревам-велетням, що переплелися кронами, створюється відчуття потрапляння в казку.

Відчуття настільки яскраве, що я вирішую зупинитися та почати висвітлення свого полювання за нареченим-мільйонером прямо звідси.

Глушу двигун, хапаю камеру саме для подібних похідних зйомок та виходжу на дорогу.

— Вітаю вас, мої любі підписники, — задоволено посміхаюся в камеру. — Як ви вже зрозуміли, моє полювання на нареченого-мільйонера розпочато. Зараз я їду на місце, де саме ці мільйонери водяться в достатній кількості на квадратний метр, щоб мене не звинуватили в браконьєрстві.

Ще одна щаслива посмішка в камеру, потім розвертаюся так, щоб за мною було видно тунель із дерев, та починаю розказувати, з якої дивовижної казки почався мій шлях. А також не забуваю додати, що ще пара кілометрів і я потраплю у свята святих.

— Біб! — голосно лунає сигнал авто.

Відхиляю камеру вбік та бачу, що за моєю Піксі стоїть величезний чорний мерс, який не може проїхати далі.

Спочатку хочу обуритися, але помічаю, що номера в автівки чеські, й мій настрій підстрибує до неба.

— Здається, мені пощастило, — підморгую в камеру. — Схоже, що перша рибка клюнула ще до того, як я встигла розпакувати вудочки. Зараз подивимося, що в нас там.

Не вимикаючи камери, прямую до автівки та підхожу з боку водія.

У машині двоє. Схожі, наче брати, тільки той, що за кермом, дещо старший.

Чи є вони мільйонерами, важко сказати, але одяг на обох явно з найдорожчих бутиків, та й у самих хлопцях відчувається «порода».

Так що, якщо це й не мільйонери, то десь дуже близько до потрібного мені контингенту.

Шкода тільки, що чеської я не знаю, а англійська в мене злегка шкутильгає, але чомусь одразу на обидві ноги.

Ну то й не біда.

Інтернет ловить? Ловить. Значить, будемо спілкуватись через перекладач.