Розділ 1. Язик мій — ворог мій

— Ти? — витріщається в камеру та починає реготати Ден. — Заміж за мільйонера? Та не сміши мої терабайти.

— А що, — зле прижмурюю очі, — думаєш, не зможу? На раз плюнути.

— Та хто на тебе поведеться? — ще більше регоче Ден, чим остаточно допікає мене.

— Ах, хто поведеться, — зле шиплю я, наближуючись до камери. — Закладаємося? На те, що якщо я виграю, ти упродовж року будеш безкоштовно рекламувати мій канал у кожному своєму стрімі та блозі.

Ден різко перестає реготати, замислено спирається підборіддям на руку та дивиться вбік.

Ще б пак, при кількості його підписників та переглядів така «особиста» реклама на вагу золота.

— Але якщо програєш ти, — Ден повертається назад та тицяє в камеру пальцем, — віддаєш мені свою нову камеру.

— Що? — від несподіванки я аж щелепою клацаю. — Та ти хоч уявляєш, скільки вона коштує?

— Боїшся програти? — підступно тягне Ден.

От же зараза волохата!

Розумію, що зараз Ден бере мене на «слабо», й останній мудрий тарган у голові волає: «Відмовляйся!» Але…

Кількість переглядів та вподобайок нашого спільного стриму зростають із такою швидкістю, що внутрішня жаба починає задоволено потирати лапки.

Такого шаленого успіху ще не мав жоден мій випуск.

— Блим! — коротко пілікає сповіщення про повідомлення й автоматом відкривається внизу екрана.

Повідомлення від Дена, і його зміст мене дещо дивує.

Погоджуйся, дурепа! Подивись на зріст показників. Ти ж стільки бабла на цьому зрубиш, що сотню нових камер собі купиш

У-у-у, що ж робити?

У голові продовжується шалена боротьба, але на очі трапляється повідомлення від одного з моїх найбільших спонсорів:

Якщо програєш, жодної копійки більше не дам

Дідько! Але ж справді тут вже постає питання саме мого престижу, як блогера. І справа навіть не в спонсорах, а у всіх підписниках загалом.

— Добре! — вигукую в камеру. — Виклик прийнято!

— Домовилися, — Ден задоволено посміхається та відкидається на спинку крісла. — Через два місяці проводимо стрім, на якому ти демонструєш обручку, або пакуєш мені камеру.

Обручку? Тобто, обручку?

Він що, хоче сказати, що мені треба буде серйозно, по-справжньому виходити заміж?

Не встигаю я хоч щось ляпнути у відповідь, як Ден об’являє, що стрім завершено, та вимикає зв’язок.

А я так і залишаюся сидіти та дивитися в пустий монітор.

Оце я влипла.

І хто тільки мене за язика тягнув?

А кількість переглядів, вподобайок та підписників продовжує стрімко зростати.

Що ж робити?

Відмовитися від своїх власних слів, це справді все одно, що похоронити себе як блогера.

Телефон починає вібрувати, сповіщаючи про новий дзвінок, і, поглянувши, від кого він саме, я ще більше хочу побитися головою об стіну.

Матуся.

От тільки її мені зараз не вистачало.

— Привіт, сонечко, — роздається зі слухавки занадто солодке, від чого я миттю напружуюся. — Як твоя сесія?

Ой, мамусечко, як же ти вчасно.

— Чудово, матусю, через два тижні завершиться.

Взагалі-то вже завершилася, але моїй любій матусі про те точно не треба знати. Тому що…

— Добре. Тоді в мене для тебе є гарна новина.

Ось саме цьому.

Мовчки заплющую очі та намагаюся не почати реально битися головою об стіну.

— Я домовилася про твій підробіток на літо! — радісно вигукує матуся.

Взагалі-то в мене чудова, любляча матуся, яку я дуже сильно люблю. Але річ у тім, що для неї робота, то виключно десь на заводі або фабриці.

А блогер, то пустощі, які нічого не варті.

І навіть той факт, що я вже понад два роки саме завдяки цьому живу окремо, купила собі хай і маленьку-стареньку але машину, винаймаю квартиру та всім сама себе забезпечую, не береться до уваги.

Справжня робота — то тільки на заводі й крапка.

Коли я вперше отримала диплом, вона так старанно намагалася впихнути мене працювати десь на велике, у жодному разі не приватне, підприємство, що мені довелося поспіхом вступати до вишу вдруге, щоб хоч якось виправдати свою «непрацездатність».

Втім, кожного літа моя матуся з дивовижною завзятістю намагалася засунути мене кудись на підробіток. Звісно ж, на дуже надійне підприємство, а не «оці твої балощі в Інтернеті».

То, може, якщо я скажу їй, що виходжу заміж, вона нарешті від мене відчепиться?