Коли нас просять про ЧЕСНУ критику.

   Коли нас просять про ЧЕСНУ критику чи  рецензію чужого твору варто 108 разів подумати перед тим, як погодитися.

  Природа людської обумовленості така, що ВСЕ, що пов'язане з нами ми починаємо вважати своїм дітищем, продовженням власного "Я".

   Тому будь-які критичні зауваження, непідготовлена людина буде сприймати не просто, як недоліки творчості. ( Що цілком нормально: будь-яка діяльність має вади. Вогню без диму не буває).  А як особисту образу: якщо мій твір - це моя дитина, продовження мене  - то критик посягає на саме дороге і цінне, що в мене є.

  Кожна людина в глибині вважає себе, якщо не ідеальною, то хорошою - тому критика сприймається, як агресія проти особистості. Це не просто вади твору, а Я недосконалий. Це не просто невдалий твір - це заперечення мене, як особистості. 

   Здатність відділяти своє «Я» від результатів своєї праці — це дуже рідкісна, жорстка професійна навичка, яка здобувається через біль або через свідому роботу над собою.  А оскільки таких людей небагато, саме тому давати зворотний зв'язок на чужий текст — це завжди ходіння по мінному полю чужого его без жодної попереджувальної таблички: "Ахтунг! Заміновано"

 Прохання «покритикуй мій текст» майже завжди містить у собі кілька глибинних пасток:

  Ілюзія запиту на правду: 
   
  У переважній більшості випадків людина, яка просить про рецензію, прагне не аналізу вад, а підтвердження своєї значущості чи талановитості. На несвідомому рівні її запит звучить так: «Підтвердь мені, що мій твір - шедевр, а я — геній».

   Захисна реакція его: Коли замість захоплення людина отримує перелік сліпих плям і сюжетних провалів, мозок миттєво вмикає захисні механізми. Критик у цій системі координат автоматично перетворюється на «недоброзичливця», «людину без смаку» або «агресора, який не зрозумів глибини задуму».

  Відсутність «анестезії»:

    Уміння сприймати текст як сторонній об'єкт (інструмент, який можна розбирати, ремонтувати й відсікати зайве) — це навичка, яка напрацьовується роками. Вимагати її від автора, що не працює в цьому плані над собою, — це все одно що проводити хірургічну операцію без наркозу й дивуватися, чому пацієнт виривається та вважає лікаря ворогом.

  Саме тому досвідчені редактори беруться  за аналіз лише тоді, коли між ними й автором укладено чіткий психологічний контракт. 
    
  Якщо автор не навчився відділяти свій твір  від себе, знімати його з п'єдесталу непогрішимості  й дивитися на нього як на матеріал для обробки, будь-яка критика буде зустрічати негативні емоції

 І  в останньому випадку відмова від рецензування — це не байдужість, а елементарна гігієна стосункі