Релігія і Свобода.

 Чому розумні та свідомі люди часто не хочуть мати нічого спільного з релігійними організаціями? 

  Бхактівінода Тхакур пояснює це так:

 Церква (як релігійна організація) має найкращі шанси вижити в цьому проклятому світі. Та, зазвичай, являє собою атеїзм під зручною маскою релігійності.  Церкви завжди виявлялися найзатятішими захисниками найгрубіших форм матеріалізму, від яких відмовилися навіть найвпертіші атеїсти

  Ці спостереження зроблені не через навмисну опозицію до офіційного  духовенства. Початкова мета усіх церковних організацій світу не завжди може бути деструктивною. Але жоден стабільний релігійний устрій, призначений для навчання широких мас, досі не виявився успішним.
                                                                                     
 
  Релігійні організації формуються, як правило, вже після відходу Духовного Вчителя, який їх створив. Справжній вчитель не створює механічну бездушну структуру. У його руках вона не має шансу виродитися чи перетворитися в бездушний механізм.

   Сама ідея організованої церкви в зрозумілій, оформленій формі, безпомилково вказує на завершення абсолютного й живого керівництва справжнього духовного вчителя. І свідчить швидше про бажання експлуатувати маси задля власних цілей.

     Не можна сказати, що це відбувається зі свідомим наміром - та факт залишається фактом: лідери, які очолюють такі релігійні організації (і  часто виходячи з благих намірів)  передаватимуть мертву форму замість живого змісту  

   Поступово Церква, що мала зберегти духовні смисли, починає замінювати собою цей  зміст.

   Вона може зберегти  релігійну організацію, релігійну мову, Бога в доктрині, храми, священників і ритуали — і при цьому функціонально жити так, ніби Бога немає.

  І головними ознаками, того, що РЕЛІГІЯ (ЦЕРКОВНА ОРГАНІЗАЦІЯ), стала перепоною на шляху духовного розвитку людини є обмеження  її свободи волі, бажання мислити самостійно  і ставити питання.

 Релігійні організації у переважній більшості посягають на свободу людини підміняючи живу Абсолютну Істину собою.  Постійно говорячи про Бога, цитують священні тексти, здійснюють обряди й навіть вимагають від людини віри, але при цьому роблять все, щоб  фактичним центром  став не Бог, а сама організація. 

   Головним критерієм стає вже не те, наскільки людина наближається до Абсолюту, а те, наскільки вона лояльна до системи, її правил і представників. Доктрина, яка спочатку була засобом наближення до істини, перетворюється на інструмент контролю над тим, що дозволено думати й говорити. 

    Ритуал, який мав змінювати свідомість, стає самоціллю — його правильне виконання починає вважатися доказом духовності незалежно від внутрішнього стану людини. 

   Організація не стільки передає живий досвід Вчителя чи традицію, а починає охороняти власну монополію на право визначати, що є духовною істиною. 

  Вона не заперечує Бога, а підміняє собою, продовжуючи говорити від Його імені. 

   І саме тому така форма атеїзму є особливо небезпечною: людина може щиро вважати себе релігійною, одночасно віддаляючись від Бога.

   - Що ж робити?  - скаже щирий шукач Істини.
   
    - Припинити або просто обрати будь-якого доступного вчителя чи організацію? 

     НІ.

     Шукачеві духовного просвітлення необхідно зосередитися на самоаналізі, щоб уникати будь-яких прихованих слідів нещирості в собі.

    Самостійно досліджувати, порівнювати, сумніватися, читати, аналізувати й перевіряти власні мотиви та залишатися відкритим для чесного діалогу.

  Пам'ятаючи слова Бхактівіноди Тхакура:

  Свобода — це принцип, який ми повинні цінувати як найдорогоцінніший дар Бога, хоч і пам'ятаючи, що зловживання ним веде до деградації.

   Примітка: текст є авторським переказом статті  з журналу " Гармоніст" Бхактівіноди Тхакура.