Банальність зла. Або чому вас, МОЖЛИВО, видалили з групи в месенджері чи соцмережі.

    Явище яке опишу - не нове. Тому я ще раз, просто чітко окреслю, те що ви й так підсвідомо чи явно спостерігали.

    В епоху месенджерів та соцмереж ми стикаємося з ним майже щодня. Оскільки практично кожен є учасником якоїсь неформальної групи в якої немає звичної ієрархії - офіційного керівника. Зовні може видатися - що керівників немає і всі рівні.

     АЛЕ ЦЕ НЕ ТАК.

     Група чи спільнота не може існувати без лідерів. І якщо немає формального зовнішнього - влада не зникає. Вона стає невидимою. Ситуація ускладнюється ще й тим, що більшість людей незрілі та несвідомі.

     Відсутність формальної ієрархії в поєднанні з несвідомим ідейним ядром створює один із найтоксичніших та найстійкіших типів соціальних систем — «приховану автократію» або «мережеву секту».

     У соціології цей феномен відомий завдяки концепції Джо Фрімена «Тиранія безструктурності».

   У традиційній ієрархії є чіткі посади та посадові інструкції. Процедури оскарження. Якщо керівник зловживає владою, це видно, і йому можна висловити формальну претензію. У горизонтальній системі влада належить так званому «ідейному ядру», яке не обтяжене правилами та будь-якою відповідальністю.

   "Ідейне ядро" - це вузьке коло засновників, ідеологів або найактивніших учасників, які тримають у своїх руках дух і напрям спільноти.

    Їх ознаки:

    Претендують на монополію:

    лише вони визначають, що вважати «чистим» чи «правильним», а що — «помилкою» чи« злом ».

    Формування груп-коду:

   Вони задають тон поведінки, сленг, ритуали та неофіційні правила.

    Неформальний авторитет:

    Саме на думки цих людей чи їх схвалення орієнтуються усі інші учасники.

   ЇХ СВІТОГЛЯД НЕ ПІДЛЯГАЄ СУМНІВУ ВСЕРЕДИНІ ГРУПИ.

    Якщо здорове "Ідейне ядро" бачить у критиці можливість для розвитку та звірки з реальністю, то незріле розглядає, як загрозу, неправильність або особисту зраду.

    Здорове - відкрито бере на себе відповідальність за свої рішення, незріле, як правило маніпулює за лаштунками, не виставляючи свої справжні мотиви та цілі назагал. 

    Здорове визнає власні помилки, як частину людської недосконалості, незріле - проєктує провину на інших, вважаючи себе непогрішимим.

    Апелювати до справедливості у засновників чи адмінів такої незрілої спільноти, не має сенсу: як правило вони самі є частиною цього "ідейного ядра". Тому будуть завжди присутні "подвійні стандарти": - максимально суворі покарання за реальні чи вигадані порушення до «інакомислячих», та лояльність навіть до грубих порушень правил членами "ядра"

    Замість офіційних інститутів влада переходить до так званої «прихованої еліти» (informal elite). Ця еліта формується не за критеріями професіоналізму чи виборності, а за ознаками соціальної близькості: дружба, спільне дозвілля, подібний статус, харизма чи контакти поза групою.

   І якщо у традиційній ієрархії лідера можна переобрати, критикувати за недотримання статуту або позбавити повноважень, то у «безструктурній» групі це зробити неможливо: Рішення таким «ядром» ухвалюються за лаштунками (на кухнях, у приватних чатах, під час спільного відпочинку), подаючи на загал - що прийняте воно в результаті відкритого обговорення всім.

    Неформальні лідери заперечують, що вони є лідерами («Ми всі тут рівні!»). Будь-яка претензія до них трактується не як ділова критика, а як особиста образа чи «руйнування правильності».

   Фрімен констатує, що БЕЗСТРУКТУРНІ ГРУПИ СТАЮТЬ ВКРАЙ ЖОРСТОКИМИ, АВТОРИТАРНИМИ ТА НЕТЕРПИМИМИ:

  Новачки без зв'язків опиняються у безпорадному стані: вони не розуміють, за якими правилами грає група, бо ці правила ніде не записані.

  ІНАКОМИСЛЯЧІ ТА КРИТИКИ СПРИЙМАЮТЬСЯ, ЯК ЗАГРОЗА, адже вони порушують комфортний неформальний консенсус еліти.

   Оскільки процедури виключення немає, конфлікти вирішуються через емоційний тиск, пасивну агресію та мовчазне відчуження.

  ОСКІЛЬКИ ПРОЦЕДУРИ ВИКЛЮЧЕННЯ НЕМАЄ, КОНФЛІКТИ ВИРІШУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ ЕМОЦІЙНИЙ ТИСК, ПАСИВНУ АГРЕСІЮ ТА МОВЧАЗНЕ ВІДЧУЖЕННЯ.

    Французький філософ та антрополог Рене Жірар пояснює:

     Оскільки у таких спільнотах накопичується внутрішня напруга та зростає прихований конфлікт або виснаження (а чесно вирішити вона не здатна), то щоб запобігти внутрішньому вибуху, підсвідомість групи несвідомо обирає «офірного цапа» (Scapegoat).

     На жертву (інакомислячого, «не такого») каналізується весь накопичений внутрішній гнів спільноти.

      Після морального чи фізичного «вигнання» жертви група відчуває полегшення і катарсис, приписуючи цей спокій своїй «ідейній чистоті».

     Соціальний психолог Ірвінг Джаніс вказує:

   На ілюзію непогрішності:

    Група починає вірити у свою вищу моральну правоту, що автоматично звільняє її від етичних обмежень у боротьбі з критиками.

     Самоцензура та «вартівники розуму» (Mindguards): Учасники самі придушують свої сумніви, а окремі члени групи обирають роль «вартівників», які агресивно блокують будь-яку критичну інформацію чи альтернативну думку, щоб не розбити загальну ілюзію гармонії.

   Філософ Ханна Арендт у своїх дослідженнях тоталітарних систем («Банальність зла ») показала:

   що найбільше насильство й жорстокість чинять не патологічні садисти, а «звичайні ідейні люди», які БЕЗДУМНО дотримуються груп-коду.  Коли група відмовляється від індивідуальної чесності й критичного мислення на користь «колективного блага», звичайні члени системи стають виконавцями цькування, щиро переконаними, що виконують моральний обов'язок.