Про безумовну любов та ігри в Бога.

 Дуже часто ми живемо не в реальності, а спогадами про реальність.  Любов чи прив'язаність може бути настільки сильною , що ми не помічаємо, що людина змінилася.

 Любити - не означає заперечувати реальність. Навпаки справжня любов має поєднуватися з тією якістю, яку на санскриті називають :   "вівека" - РОЗРІЗНЕННЯ.

 Це не означає, що ми маємо перестати любити людину, але ми маємо бачити її теперішній стан серця, не дозволяючи тіням минулого закрити нам очі.

 Ілюзія діє не тільки через грубі бажання, а й тонко - через призму чистих та дорогих нашому серцю спогадів. Прив'язуючи до минулого образу, ігноруючи теперішню реальну особистість.

Любов без розрізнення приводить до страждання.

Розрізнення  без любові - сухість серця. 

Зрілість поєднує і те, й інше.

 Ще раз процитую улюблені слова Йозефа Еметса.

«Щоб лід розтанув, потрібно довго дихати на нього. Так і в кожну людину потрібно без міри вкачувати (вкладати) любов. Щедро і не чекаючи нічого на заміну. Коли чекаєш чогось натомість, твої руки стають крижаними й вже не розтоплюють лід, а самі намагаються від нього зігрітися».

Але цього не достатньо.

  Прагнення лише своєю "щирою, безумовною" любов'ю "зцілити" , виправити іншого, по суті своїй, демонічне. Небезпечні ігри в Бога. Бо воно посягає на те, на що не посягає навіть він -  свобода вибору. 

 Любові недостатньо, якщо не буде внутрішньої трансформації, якщо не буде  внутрішнього покаяння того, хто зруйнував стосунки. Любов не може скасувати свободу іншої особистості.

  І якщо ми доклали всіх зусиль, зробили всі кроки назустріч, а відгуку немає  - нам залишається лише одна  форма любові: відступити  в сторону і дати можливість іншому вільно зробити вибір: руйнувати стосунки, помилятися, страждати та здобувати необхідний досвід.