Розділ 3

Бевз завжди вмів швидко приймати рішення, то ж і зараз, лише вийшовши за двері клініки, дістав телефон та набрав помічника. Йому було начхати на те, що зараз майже восьма година вечора п’ятниці й більшість офісних працівників давно пішли додому чи сидять в найближчому барі.

Костянтин працював на нього вже майже три місяці, то ж протримався довше за інших. За цей час хлопець встиг вивчити стиль керівництва Захара Вікторовича і точно знав, коли варто ворушити дупою, а коли справи можуть і почекати. Цього разу довелося зриватися з місця та їхати в офіс прямо з побачення. Грець із нею, з білявкою – кар’єра важливіше. З таксі встиг зробити ще кілька дзвінків, то ж до офісу «Бевзкорп» приїхав майже одночасно з шефом та представниками «Кремнію».

- То це ви, цифрові чарівники? – в голосі бізнесмена було чутно іронію. Ще б пак – з машини вийшов молодик років 25 з пірсингом на обличчі та у вухах і краля з фіолетовим волоссям та величезними окулярами. На додачу дівчина ще й бульбашки з гумки робила, голосно їх лопаючи.

- Ага, ми, - впевнено кивнула, скосивши очі на дорогий годинник.

- Вони найкращі, шеф, я кілька разів перевіряв, - запевнив Бевза помічник. Чоловік не відповів, але швидким кроком пішов до офісу. – Ну, чого встали – хутко за ним! – процідив крізь зуби Костянтин, відчуваючи, як замість комірця на шиї стискається зашморг. Програмісти подивилися один на одного й попленталися за майбутнім замовником.

- Сідайте, - кивнув Захар Вікторович гостям на зручні крісла, сідаючи за стіл. Потім глянув на помічника й суворо мовив: - Вийди. – Секунда, й вони лишилися у кабінеті втрьох. Розмова була конфіденційна й зайві вуха йому ні до чого.

- Хочете атакувати систему конкурентів? – хмикнув хлопець. Напевно, саме з такими пропозиціями до них найчастіше й зверталися.

- Все буде чисто – хвостів ніхто не знайде, - посміхнулася дівчина.

- Для таких дитячих забавок в мене є люди й простіші, - гримнув Бевз. – Мені потрібно, щоб ви зробили дещо складніше. Впораєтеся – плачу мільйон, якщо зробите так, щоб ніхто й ні про що не здогадався – подвоюю суму.

По тому, як швидко обмінялися поглядами програмісти й сіли рівніше, чоловік зрозумів, що пропозиція припала їм до душі.

- Ми на смерть нікого посилати не станемо, - про всяк випадок зауважила краля. Напевно, вона вважала, що такі гроші можна заплатити лише за настільки чорну справу.

- Чужа смерть мені не потрібна. Я хочу, щоб ви зробили так, щоб я знав все про свою доньку – де вона, з ким спілкується, про що, чого б хотіла, та кого ненавидить.

- То це вам до детектива, - хлопець явно трошки розслабився, почувши побажання.

- Я краще знаю, що мені потрібно. І цього разу - це ви, - жорстко нагадав. - Окрім того, щоб отримувати інформацію, я хочу ще й створити програму, котра б виконувала усі її забаганки. Навіть найменші. Але так, щоб вона про це не знала.

- Тобто? Наче все це – збіг?

- Саме так. Збіг.

- Але для чого це вам? Я поки не розумію, як все зробити, але, можливо, є й інші шляхи?

Захар Вікторович видихнув й прикрив обличчя долонями. Про цю компанію він чув вже давно й головною особливістю окрім професіоналізму, було те, що працівники вміли тримати язика за зубами. То ж варто було ризикнути.

В моєї доньки депресія через неспроможність демонструвати будь-які емоції. Єдиний вихід для полегшення її стану – зблизитися. В мене не так багато часу й шансів, щоб здогадуватися про все самому. Ваша програма буде своєрідною підказкою. Але я серйозна людина й не можу полишити всі справи, та й це виглядатиме підозріло. То ж мені потрібен хтось чи щось, що задовольнятиме всі її потреби в спілкуванні та виконуватиме бажання.

- Наче чарівна фея та друг в одному флаконі? – лопаючи чергову бульбашку, уточнила дівчина.

- Саме так. Фея і друг.

- Чи не простіше найняти когось?

- Ні. Люди мають занадто довгі язики, то ж мені потрібен хтось, кого я зможу повністю контролювати, і хто не розбовкає про все моїй доньці.

- Що ж, в такому разі пропоную розглянути варіант з програмою на основі штучного інтелекту. Ви зможете повністю контролювати дії програми, але в неї буде можливість самостійно розвиватися, аналізуючи всю інформацію про вашу доньку, - по-діловому підійшов до справи хлопець.

- Згоден. Саме це мені й потрібно.

- Тоді нам знадобиться… - договорити він не встиг.

- У вас є тиждень на все.

- Тиждень? – скрикнула дівчина. – Але ми не впораємося!

- Я плачу вам достатньо, щоб ви на весь цей час забули не лише про сон, а навіть про власні імена! Самі ж сказали, що найкращі. Отже – доводьте це! – чоловік підвівся й впустив Костянтина у кабінет. – Негайно переведи на їхні особові рахунки по двісті тисяч, - потім, повернувшись до програмістів, нагадав: - все інше ви отримаєте, коли я побачу результат. А якщо я його не побачу, то й гроші вам вже будуть ні до чого.

Кароліна, а саме так звали дівчину з фіолетовим волоссям, схрестила руки на грудях та підняла очі на напарника:

- Ну що, Кенте, схоже, нам не лишили вибору. Які в тебе ідеї?