Розділ 2

На честь Ірнанської гості влаштували бенкет. На столі зайвій ложці місця б не знайшлося, настільки густо його було заставлено різними наїдками. Ходейну посадили поряд із королем. Вся у хитросплетенні срібного павутиння, вона дивовижною статуеткою мерехтіла в полум’ї свічок.

– Я піднімаю цей келих, – Владмір підвівся, – щоб наші народи завжди жили в мирі, і нитки торгівлі міцно зв’язували нас, забезпечуючи благоденство і процвітання Граньянського королівства та Ірнанських земель.

– Я даю обіцянку зробити все, щоб бажання Владміра Граньянського справдилось якнайшвидше, – Ходейна стала поряд із ним, тримаючи у руці келих із темним червоним вином, здавалося, зараз її очі і вино одного кольору.

– За чарівну Ходейну і щасливе майбутнє! – проголосив король.

Дзвін розбитого кришталю видався громом: Джуліанна впустила свій келих. Владмір здивовано глянув на дочку, але, побачивши нещасний розгублений вираз обличчя, нічого не сказав.

Більше прикростей на святі не було, і високі гості засиділися далеко за північ.

***

– Не буде добра з цього союзу, – повертаючись з бенкету, скаржився філософ Олеан порожньому коридору. – Всім відомо, що лихо прийшло з-за моря. Люди об’єдналися проти нього, але доки вони боролися, зло так вгвинтилося в їхні серця, що почало передаватися нащадкам.

– Зірки кажуть, що ти дурень, Олеане, – розсміявся звіздар Кір’єн, випадково почувши свого суперника за королівську увагу. – А ніби ще з дідугана порох не сиплеться.

Він пішов, наспівуючи простеньку пісеньку.

– Не буде добра, – повторив Олеан, мовби переконуючи самого себе. – От побачите!

***

Не лише ці двоє близьких до короля людей обговорювали прибуття заморської принцеси. Напевно, у кожному домі її особа викликала неабияку цікавість. Але якщо більшість простолюду захоплювалися її красою і щедрістю, то у покоях, близьких до королівських, панувала зовсім інша атмосфера.

...Дев'ятко Наталія "Заморська гостя" ©Дев'ятко Н.В., 2022. Всі права захищені. Використання твору і його автоматизоване копіювання  будь-якими програмами без письмового дозволу автора заборонено. Місце оприлюднення твору - сайт Букнет (booknet.ua). Якщо ви зустріли книгу на іншому сайті - натисніть кнопку "Скарга". Адже твір викрадено та використано без відома автора.

– Пане Аведі, я приніс те, що ви просили, – шанобливо промовив низенький парубок із проникливими зеленими очима, поклавши на стіл скарбника старі документи.

Аведі, сивий, років за шістдесят, одразу розгорнув великий аркуш із акуратно накресленим генеалогічним деревом. Зелені очі теж уважно слідкували за рухами старих рук.

Саме цьому погляду хлопець був зобов’язаний тим, що скарбник узяв його в помічники. "Якщо ти не знатимеш й імені людини, яка прийшла до тебе, та нагородиш її таким поглядом, вона буде впевнена, наче ти відаєш і про те, як давно труїли щурів в її підвалі. А що знатиме вона, буде відомо і тобі", – любив казати Аведі, який, певно, й справді знав, чим живе більшість мешканців Данаріна, про що мріє і чого боїться. А від свого вірного порадника про те дізнавався і король Владмір.

– Цій гості із Замор’я відвели найкращі кімнати. А до ранку наказали усипати шлях з її спальні до трапезної зали пелюстками троянд. Я весь квітник маю обірвати заради її забаганок? – за звичкою бурчав скарбник.

– Але принцеса гарна, – несміливо мовив помічник.

– Гарна?! – вибухнув гнівом Аведі. – Лялька вона мальована, від якої не більше користі, ніж від кам’яних статуй у коридорі! Хутко додому, Анею! Не заважай мені!

Уже зачиняючи двері, Аней почув, як скарбник ще раз недоброзичливо відгукнувся про красу заморської принцеси і заглибився у хитросплетіння родів і поколінь.

Виходячи з палацу, хлопець почув знайомий голос і поквапився минути небезпечну ділянку.

– Як там життя у незрівнянної Саммі? – поцікавився русявий вартовий, що у темній формі ввижався згустком ночі. Лише біла блискавка на грудях видавала в ньому людину, а не примару.

Варто б йому врізати: наскільки Аней знав, Саммі була порядною дівчиною. Але за побиття королівських воїнів на службі можна і до королівського підземелля потрапити. І хоча підземелля й королівське, знайомитися з ним аж ніяк не кортіло.

Опанувавши себе, Аней залишив запитання без відповіді.

***

Фрейліна Тарієн зайшла побажати молодшій принцесі доброї ночі.

Кімнати Юлаї, так само, як і в старшої сестри, вирізнялися неймовірною пишністю. Здавалося, тут кожна річ волає про свою цінність, і це дуже дратувало дівчину. Але батько, який вважав, що у його дітей має бути тільки все найкраще, не слухав, ставлячи за приклад вдячну Джуліанну. Щоправда, Джуліанна теж вважала, що у батька немає смаку.

Юлая в самій нічній сорочці стояла біля відчиненого вікна. У руках вона тримала пташину клітку.

– Принцесо Юлає, що ви робите? – зойкнула Тарієн, але було запізно.

Двоє яскравоперих птахів розчинилися в ночі. Посміхаючись, принцеса сховала обличчя за мереживом широких рукавів.