III День 5

***

Діма, як завжди, встав з самого ранку. Пробіжка перед роботою давно стала не обов'язком, а насолодою. Іванов любив бігати не лише тому, що це підтримувало його в чудовій фізичній формі, але і тому, що бігаючи він міг подумати, помріяти або ж просто знайти вихід з важкої життєвої ситуації. Гучна музика у навушниках не давала відволікатися. Мужчина наче заглиблювався в себе і йому це надзвичайно подобалося.

Прийнявши душ і зібравшись, Діма поспішив на роботу. Він не задумувався особо про те, чи любить він свою роботу чи ні.

"Робота-це просто спосіб заробити грошей."- часто любив він повторювати.

Іванов вірив у те, що нічого не буває просто так. Все відбувається з якоїсь певної причини.

«Ось і в «Зорю» я попав не випадково»

Дмитро саме зі скандалом звільнився з попереднього місця роботи – нічного клубу, де працював барменом. Хлопець не дозволив повісити на себе «недостачі», які випивав власник, через що був негайно звільнений, без оплати останніх двох тижнів роботи. Іванов прекрасно розумів, що не зможе нічого доказати, тому просто розвернувся і пішов геть.

Саме по дорозі додому він побачив оголошення в «Зорі».

«Потрібен офіціант»

Вже з наступного дня він працював на новому робочому місці.

Саме тут він зустрів Марину. Дівчина не була надзвичайно красивою, проте, як тільки Іванов глянув в її очі, то одразу ж влюбився.

Дмитро ще ніколи не бачив в очах стільки болі. І навіть тоді, коли Марина посміхалася, біль з її очей нікуди не зникала. Мужчина розумів, що ця дівчина глибоко нещасна, проте, не знав як їй допомогти.

Та брюнетка взагалі, здавалося, не помічала офіціанта. Вона просто замовляла улюблений напій і дивилася у вікно.

Та ось одного разу вона прийшла не сама. З нею був надзвичайно красивий мужчина. Дмитра заполонила ревність. Він знав, що не має права ревнувати, але не міг нічого з собою вдіяти. Але коли брюнетка прийшла сьогодні без нього мужчину це чомусь заспокоїло.

***

День почався як завжди. Зовсім не хотілося вилазити з ліжка, проте Софія (руда дівчина із "Зорі") заставила себе це зробити. Не кваплячись, вона зібралася на роботу.

Софія працювала менчендайзером на цукерках Світоч. Їй подобалася ця робота - завжди у дорозі, завжди на новому місці, з новими людьми. Та і час посидіти у любимому кафе завжди можна знайти.

Ось і сьогодні, справившись з роботою швидше задуманого, риженька пішла у "Зорю". Дівчина не знала чому її так тягне в це кафе, проте просто не могла пройти повз.

Імбирь в зеленому чаї, який так любила Софія, надавав терпкості не тільки її смаковим рецепторам, але і, здавалося, самому існуванню. Риженька була цілком задоволена життям, аж до того часу, поки їй не виповнилося 25.

"25, а я все ще самотня! Я ж ні на що не скаржуся, нічого більше не прошу. Лише кохання! Як же мені набридла самотність. Невже я не заслуговую, щоб і до мене прилетів Ангел Кохання і подарував зустріч, яка стане для мене доленосною?"- думала вона насолоджуючись чаєм.

***

Ранок був не надто приємним. Голова розколювалася, в роті був присмак мочі і нічого не хотілося.

Весна заварила собі кави, проте, не змогла її випити і вилила в умивальник.

"Чорт забирай!!! Так, я заморозила свої почуття, але саме Ви не дали мені сьогодні розморозитися. Так що мені немає за що відчувати провину!!!»- говорила собі брюнетка, виливаючи каву. Здавалося це злість, проте, Весна не відчувала її в повній мірі. І усвідомлюючи це, злилася ще більше.

Дівчина одяглася і пішла на вулицю. Сьогодні було похмуро і непривітно. Зовсім не хотілося виходити на вулицю. Весна і сама не знала навіщо виходить. Але, тим не менше, вже за пів години вона сиділа в «Зорі».

- Привіт!- сказав Дмитро, підійшовши до її столика,- Сьогодні знову буде щось незвичне?

- Так. 100г коньяку і каву американо.

Офіціанта здивувало таке замовлення дівчини, проте вже за пару хвилин він поставив на стіл все, що хотіла Купідон.

- Дякую,- сказала брюнетка і насилу посміхнулася.

- Щось трапилося? Я можу тобі чимось допомогти?

Марина уважно подивилася на офіціанта.

- Ні. Ти не зможеш допомогти. Мені допоможе лише чудо.

- Тоді не розстроюйся. Чудеса трапляються значно частіше, ніж ми думаємо.

- Надіюся моє станеться сьогодні, інакше буде надто пізно.

- Просто вір всім серцем, і воно обв’язково збудеться.

«Якби ж все було так просто»- подумала Весна, так нічого і не відповівши.

Вона вилила коньяк в каву і, розмішавши, почала пити терпкий напій. Дівчина задумалася над словами офіціанта.

«Може і моє чудо збудеться? Можливо я розморожуся і мені подарують істинне кохання? Повернуть Івана?»

Брюнетка махнула головою, наче проганяючи думки.

«Краще навіть не думати про це».

Додому не хотілося повертатися, тому Марина пішла в кіно. Вона була на трьох фільмах, але якби її хтось запитав на яких, дівчина не змогла би відповісти, адже все, що робилося на екрані, пройшло повз неї. Весна думала про щось важливе, проте, свої думок вона також не пам’ятала. Все було наче в тумані.