2

Ми підходимо до магпункту. За весь цей час було пройдено сотні коридорів, як не більше. І як скажіть мені вони тут орієнтуються? Хоча мені яке до цього діло?  Все одно тут надовго не залишуся.

- Зена! - Вигукує містер Конан.

Відкриваються двері, і на порозі стоїть жіночка, років тридцяти як не більше. 

- Господи, на тобі обличчя немає! - Перехоплює вона мене у Ара, і заходить всередину. Ті двоє рушають за нею. - Сідай. 

Мене всаджують на ліжко. А тут доволі затишно. Теплі лампи розвішані по всьому периметру. Просторі ліжка. Біля кожного ліжка  напроти стоїть по тумбочці. Та і сама жіночка не в халаті. Якийсь балахон, як і в Ара, з червоними полосками. Та ще хрестами. Можливо тому я не відчуваю себе як в божевілці. Широкі вікна, які пропускають сонячне проміння. Хоча і на вулиці зима. 

- Дайте вгадаю, Ар, це знову твої витівки? - Зена глянула на нього.

- То ми тренувалися! - Почав відразу виправдовуватися чорноволосий.

- Не схоже, що Біна одна з наших! - Долучився до розмови тренер.

- Я-Я-Я взззагаллі ддде? - Стукачи зубами, запитала Я.

Всі троє переглянулися.

- Точно не місна! - Кивнув Ар.

- Ми зараз знаходимося в Академії магії в місті Йорі. А країна це Тхора.

- Що? - Тільки й змогла вимовити я.

- Ой-йо-йой! - Запереживала Зена. - Зараз я тобі настійку швиденько зроблю. Звичайно від магії повністю не збавиться! - І глянула на Ара. - Проте полегшить стан.

- А яккк тоді цце зробббити? - Запитала я.

- За свою магію відповідає сам власник. І якщо він її випустив, то повинен сам її і забрати.

- І як я це зроблю? - Ар розгублено глянув на всіх.

- Настійка звичайно не полегшить ситуації. - Протягнула мені темно-зелену жижу Зена. - Але тимчасово зупинить дії магії.

Якщо ця субстанція і на смак така ж гидка, як і на вигляд, то я вже боюся який в неї буде запах. Проте на всякий випадок понюхала. Хм. Пахло м'ятою, ваніллю і ще чимось. Ну наче не так і погано. За моїми маніпуляціями уважно стежили. Ну не буду я перед ними виставляти себе дурою. Хоча так і хотілося засунути язик в цю жижу, даби оцінити смак. Але ж. Я тяжко зітхнула. І стараючись не кривлячи обличчя, все випила. Ну як сказати. Смак був дуже дивний. Типу не Фе, але все ж Фе! Коктейль з добавленням какашок. Без какашок явно було смачніше б. Але це теж не точно. Може це якийсь секретний інгредієнт. 

Мікстура і правда почала діяти. Я вже могла пошевелити пальцями.

- Так що тоді робити? - Містер Конан глянув на Зену.

- В казках завжди говорилося, що будь-яку магію можна врятувати поцілунком. Але не думаю, що з першого разу все вийде. У Ара дуже нестабільна магія. Це раз. Да і поцілунок повинен бути істинної любові. Це два. А ви схоже бачитеся вперше. Це три. - Показала три пальці лікарка.

Ну супер. Глянула на хлопця. Ар був симпатичний. Широкі плечі, карі очі, густі брови. Високий, на голову вище за мене. Проте якою він би симпотяжкою не був би, я не буду з ним цілуватися.

- Значить їх треба звести разом! - Промовляє Містер Конан.

- А нічого, що ми тут? - Показав на себе і на мене пальцем Ар.

- Знаєте, я напевно піду! - Встала з ліжка. - Дякую цьому дому, проте я піду додому.

- Сидіти! - раптом гримнули на мене тренер і лікарка. Від несподіванки і сіла. 

- Все ж мені здається, що я тут зайва. Бо не з вашого світу, тому тут робити мені немає що. - З другого разу все ж встала. Я пішла! - показала я на двері, поки ті двоє сперечалися між собою.

І не дивлячись на інших, вийшла з магпункту.

- Стій! - Замахав руками Ар, і поспішив за мною, звертаючи увагу на нас інших студентів. Я ж тим часом просто йшла. Кудись.

- Ти куди? - Дограв мене чорноволосий.

- Все ж я напевно піду. 

- Ти просто не хочеш зі мною цілуватися, я правильно вгадав? - Підняв на мене очі той.

- Слухай, я не хочу створювати вам проблеми. До тогож, як ти це уявляєш? - Підняла брову вверх.

- Можна піти до декана і пояснити йому ситуацію! - Запропонував Ар. - Пішли. - І взяв мене за руку.

- Я напевно повернуся на Землю! - Вирвала руку. - Пока! - Розвернулася і направилася назад до лісу. По логіці, якщо звідти прийшла, то треба повертатися туди, звідки прийшла. Адже, десь там повинен бути і портал назад. Чи як я там добиралася сюди? Телепортація? Магічні двері? Шафа? 

Руки почали замерзати. І невідомо це від магії чи від холоду. Снігу було багато, по коліна. Інколи доводилося прочищати шлях самій. Кучугури були найспражнісінькі.

- Ще б знати, де я телепортнулася? - Хмикнула я про себе.

Доріжки ніякої не було, тому створювала я її сама. Отак змійкою через дерева. Туди. Сюди. Туди. Сюди.🐍 Аж доки через якийсь час не відчула, що пройшла невидиму лінію. Схоже на захисний купол. Цікаво від кого. Дізналася. Здалеку почулося якесь хрипле гарчання. Наче людина, яка важко хворіє пневмонією, і в неї тяжкий сухий кашель. Що не виходить повністю його побороти. Наче щось в горлі дряпає. 

- Допомога треба? - Крикнула я вдалеч.

- Аррр! - Відповіли мені.

- Хоч би перевели, шо це значить. Так чи ні? Нічого не зрозуміло. - Пожала я плечима. І рушила назустріч до них.

Тим часом Ар так і залишився стояти на місці. 

Не знаю, чесно, чому я за Біною не пішов. Мене наче скувало. Я просто стояв і все.

- А де Біна? - До мене підійшли Зена і Конан.

- Сказала, що хоче вернутися додому і пішла назад в ліс. - Відказав я.

- Вона ж не знає місцевість. Там же можуть бути Шарки. - Промовив Конан. - Збери своїх. Думаю їй треба допомога.

- Ага! - Кивнув я і рушив шукати своїх друзів. - О, ви тут? - Підійшов до колони, де сиділи на лавці мої друзі. Недалеко їх довелося шукати.

- А де нам ще бути? - Повернулася до мене руда.

- Нам треба в ліс. - Глянув на них.

- Нам це кому? - Показала на всіх дівчина. - І навіщо?

- Стейсі, пам'ятаєш ту брюнетку, яку я вивів з лісу до нас? - Дівчина кивнула. - Її звати Біна. І вона не наша.