1

Я відкриваю очі. Страшенно болить голова. Наче мене засунули у м'ясорубку не менше п'яти разів. Жахливе відчуття.

Чого на вулиці так темно? А, це очі накрила мряка. Кілька секунд, і все проходить. Ну і де це я? Шелестять дерева, пахне сосною. Співають пташки. Ліс. І що я тут скажіть мене забула? І головне, як сюди потрапила? Але найдужче цікавіше те, що тут зима. І чомусь мені не холодно. Напевно через одяг. Зелений світер, штани і взуття. Хоча все ж я одягла б пальто!

Недалеко чую голоси людей. О, значить до них. Там де люди, там і порятунок. Принаймні хочеться в це вірити. Мій шлях досить простий: з одного дерева до іншого. Не знаю чим мене лупанули, але не думаю, що сама зможу дібратися. Тому в цьому мені допомагають дерева. Хоча голоси і ставали голосніше, дорога чомусь не зменшувалася.

І ось недалеко видніється поляна. Підходжу ближче і полегшено видихаю. Тепер треба глянути, що роблять люди. Не буду ж вриватися до них! Може ділом якимось займаються!

Невеличка група з двадцяти людей розташувалася на галявині. Я нарахувала п'ятнадцять хлопців і п'ять дівчат. Молоді, сильні, в дуже незвичному одязі. Якийсь балахон. Одяг весь чорний. Тільки відрізняється він різнокольоровими полосками. В одного зелена, он іще жовта, рожева. А сам одяг наче як халат для карате, але це більш схоже на футболку і штани.

Цікаво, чому ці люди так легко одягнені? Їм не холодно? Бо я була б не проти випити гарячий шоколад з маршмеллоу. Все ж на вулиці зима. І навряд чи зараз плюс. 

Проте мою увагу звернув один хлопець з голубою полоскою. Біля нього якийсь чоловік щось розповідав. Напевно, тренер. Проте згодом на моїх очах ці люди почали творити магію. У когось вогонь, у когось сила повітря і т,д. Тільки чомусь в цього юнака щось магія не виходила.

- Ар, тобі ще раз повторюю! - Звернувся тренер до хлопця. - Тобі не треба тримати магію в собі. Випусти її назовні. Бо так будеш накопичувати, накопичувати, що бум! - І чоловік показав вибух. - І магія просто розірве твоє тіло. Давай ще раз.

Чорноволосий зітхнув і знову склав руки поперед себе. В той же момент в мене почав плити горизонт і я на мить перенеслася кудись. Наче дивилася на себе зі сторони. В мене несеться якась магія і потрапляє прямісінько в серце. Бум, і я повернулася назад.

- Це типу було передбачення? - промовила я про себе. - Круто.

В цей же момент так званий Ар якось крутнув руками і якась голуба субстанція рушила до мене. Я якраз хотіла подивитися, що там роблять люди. Ледве встигла відскочити. Ще кілька сантиметрів і мені був би кінець.

- Фух! - Витерла лоб і продовжила спостерігати далі. Ось тобі і передбачення.

Все ж з цього ресурсу спостерігати було не зручно, тому вирішила підійти ближче.

- Ар, зосередься! Виплесни всю енергію назовні. - вже почав сказати руками вчитель.

- Добре, містер Конан, постараюся. - Кивнув той.

Юнак витягнув перед собою руки і на секунду закрив очі.

- Давай, Ар, в тебе все вийде! - і виплеснув цю енергію в ліс.

Я якраз перебиралася до іншого дерева. Як бац! Відчула, що мені щось потрапило в серце. Оглянулася і побачила як Ар в шоці на мене дивиться. Чорт. Тому швидко заховалася за дерево. Якийсь час все було нормально. Проте серце давало про себе знати. 

Ай, боляче. Я стиснула руку на грудях. Чомусь рука почала замерзати. Наче руку засунула в морозилку.

- Дуже болить! - На диво мені з рота вийшла пара. Ще трохи і перетвориться в льод. Як у кролика Кроша з Смішариків.

Щоб руки зігрілися, треба їх розворушити. Чомусь зжати в кулаки було доволі непросто. Далі в хід пішло хекання з рота. Але і тут вийшов прокол. Повітря звідти було холодним, ледве теплим. Чомусь йти до цих магів мені не захотілося. Не дай Боже, ще чимось запалять! 

- Чудово, Ар. - почулася похвала від містера Конана. - А зараз п'ять хвилин перерви і потім знову до тренування.

Почулися кроки в різні сторони. Хоч би мене не знайшли! За цим ділом я і забула про руки. Розминати їх було діло непростим. Я ледве відчувала пальці. Вже виднілася синота на них. Супер. Тільки посиніння і обмороження не вистачало.

- Ти в порядку? - почулося від хлопця, шо я аж підпригнула.

- Ай! - Відізвалася я. - Ну припустимо.

- Ага. - Сказав Ар, побачивши пар з мого рота. - На вулиці звичайно холодненько, проте не настільки, щоб пар при розмові з рота і при диханні з носа виходив. - Той підійшов до мене і доторкнувся до руки. - Це напевно я тебе випадково шарахнув магією.

В чорноволосого руки були аж гарячі, принаймні якщо зрівняти з моїми замершими.

- Ви тут магією володієте? - підняла я брову вверх.

- Ну да. Це ж академія магії. Я ось володію магією холоду. Там льод, сніг і тому подібне. Ну думаю ти сама все це відчула. - І глянув на мене. - Тебе як звати?

- Біна.

- Мене Ар. - Представився той. - Слухай, а що ти тут робиш?

- Стттою. - Стараючись не цокати зубами, відповіла я.

- Воно і видно. Пішли, тобі треба магічна допомога. - І обнявши мене повів до інших.

- Містер Конан? - Прокричав Ар.

- Слухаю. - Повернувся до нас чоловік. Блондин чистої води.

-Тут треба допомога. Схоже я випадково своєю магією попав в дівчину. - Ар показав на мене.

- Да ти замерзла! - Тренер підняв моє підборіддя, щоб оглянути мене. - І руки холодні! - Доторкнувся до моїх холодних долонь чоловік. - Тебе як звати?

- Біна!  - Повторила я.

- Так. Пішли в магпункт. Думаю тебе підлатають. А далі ти розкажеш хто ти така і звідки, окей? 

Я кивнула. Мені і правда було погано. Бо схоже що мороз перейшов далі. Наче серце почало качати в кров холод. В якийсь момент навіть не впала. На щастя мене підтримав Ар. Міцно обійнявши мене, юнак рушив далі.

- І що це за дівка? - Одізвалася неподалеку якась руда.

- Не знаю. Але щось відчуваю, що принесе вона нещастя! - Кивнув на це брюнет.

- Ото весело буде! - Хмикнула дівчина.

- Пішли, думаю, тренування вже закінчено! - відповів третій.