Розділ 13. Порятунок

Аня бігла крізь ніч, залишаючи позаду будинок. Кожен крок завдавав болю її покаліченим ногам, але вона не зупинялася. Вона знала, що повинна знайти допомогу, але водночас розуміла, що нічний ліс – не найкраще місце для орієнтування.

Тим часом Олег, дослухавшись до кроків і шепоту вітру, зробив кілька кроків назад, до дверей будинку. Логан стояв у темряві, не роблячи різких рухів. Постріли зупинили його агресію, але він явно не збирався відступати.

– Ти думаєш, я дам тобі забрати її? – прохрипів Логан. Його голос змінився, ставши спокійнішим, навіть небезпечно лагідним.

– Якщо підійдеш ще ближче, це буде останній твій крок, – відповів чоловік, продовжуючи тримати рушницю напоготові.

Раптом, замість того щоб кинутися вперед, Логан зробив кілька кроків назад і сховався у тіні дерев. Тиша запанувала навколо, але Олег не розслабився. Він зачинив двері й швидко підпер їх важким столом.

Через кілька хвилин він почув звук кроків. Спершу насторожився, але одразу зрозумів, що це Аня. Вона стояла за будинком, намагаючись увійти.

– Це я! Відкрий! – крикнула вона, ледве дихаючи.

Олег швидко відсунув стіл і впустив її.

– Що трапилося? Ти повинна була бігти далі!

– Я не могла! Тут глибокий ліс, я не знаю дороги! – дівчина важко дихала, притулившись до стіни.

– Логан? – запитала вона, тремтячи.

– Зник. Але, певно, шукає спосіб дістатися нас.

Олег подивився на неї й коротко кивнув.

– У мене є супутниковий телефон. Зателефонуємо в поліцію.

Аня відчула, як у неї камінь впав із душі.

Чоловік дістав із шафи старий, але працюючий супутниковий телефон. Його пальці швидко набрали номер.

– Поліція? Тут терміновий випадок. Напад. Координати: 47°32'23.3"N 24°36'28.1"E. Ми в лісі, старий мисливський будинок. Так, потрібна допомога.

Він завершив дзвінок і подивився на Аню.

– Вони їдуть. Це займе трохи часу, але нам треба триматися.

– Ми в безпеці? – запитала вона, тремтячи.

– Поки що так. Але якщо він повернеться, ми будемо готові.

Олег підсунув їй ковдру і посадив біля каміна. Вогонь затишно потріскував, освітлюючи її втомлене обличчя.

Вони прислухались до кожного звуку ззовні. Вогонь у каміні кидав теплі відблиски на стіни, але це не знімало напруги, що повисла в повітрі. Мисливець сидів біля дверей із рушницею в руках, уважно дивлячись на вікна, наче чекав, що Логан будь-якої миті спробує повернутися.

– Чому, взагалі, тебе викрали? – тихо запитав Олег, не відводячи погляду від дверей.

Аня, загорнувшись у ковдру, довго мовчала, перш ніж відповісти:

–  Я тільки можу сказати одне. Я довірилася не тій людині. І моя подруга, мабуть, теж. Ми домовились дещо зробити, але щось пішло не туди. Перше– це та хакерська атака та блискавка, яка забрала інтернет і зв’язок. Ми не могли додзвонитися. Я не знаю де Соня і Настя, але сподіваюсь у них все в порядку.

Олег кивнув, його обличчя залишалося серйозним.

– Ти сказала, що та подруга теж там. Ти її бачила?

Аня відчула, як холод пробрався до самого серця.

– Так… Її звати Ліза. Вона все ще там.

Олег подивився на дівчину, і в його очах з’явилася мить вагання.

– Поліція приїде скоро. Їх буде достатньо, щоб її знайти. Але ти повинна відпочити. Якщо Логан повернеться, ти повинна бути готовою.

Аня мовчки кивнула, але її думки були десь далеко. Вона не могла заспокоїтися, знаючи, що Ліза  залишилася одна в тому проклятому будинку.

Поліція прибула через півгодини, і вона відчула, як страх відступає, коли побачила сині мигалки вдалині.

Логан так і не з'явився.