Розділ 12. Поєдинок

– Будь ласка, допоможіть мені знайти Лізу, – благала Аня

Олег задумався на мить, потім кивнув.

– Добре. Спершу дійдемо до мого будинку, а далі будемо діяти. Але нам треба йти негайно. Якщо той, хто тебе переслідував, досі шукає тебе, він може бути неподалік.

Він узяв рушницю, перекинув її через плече й допоміг дівчині піднятися.

– Тримайся за мене, якщо важко, – сказав він.

Аня похитнулася, але змусила себе рухатися. Вони рушили в темряву лісу, залишаючи вогнище позаду. Олег йшов упевнено, але тихо, постійно прислухаючись до звуків навколо.

Вона відчувала себе трохи спокійніше поруч із ним, але страх за Лізу і те, що Логан міг бути зовсім близько, змушував її йти вперед, незважаючи на біль і втому.

Вони йшли мовчки. Тільки звуки кроків та далеке завивання вітру супроводжували їх у нічному лісі. Олег час від часу оглядався, щоб перевірити, чи Аня встигає за ним, і чи все спокійно навколо.

Вона відчувала, як важкість мокрого одягу та біль у ногах знову починають брати верх. Але не дозволяла собі сповільнитися.

– Ми вже близько, – тихо сказав Олег, обернувшись до неї. – Ще хвилин десять, і будемо біля мого будинку.

– Як далеко цей ліс? – запитала вона, намагаючись контролювати свій тремтячий голос.

– Доволі далеко від міст. Це старий мисливський район. Я тут іноді зупиняюся, коли полюю. Але людей тут майже не буває.

Аня лише кивнула. "Значить, Логан міг бути тут безкарно весь цей час", – подумала вона.

Раптом Олег підняв руку, зупинивши її. Він прислухався, а потім швидко заговорив:

– Хтось є неподалік. Чекай тут.

– Ні, будь ласка, не залишайте мене! – вона міцно схопила його за руку.

Олег мовчки кивнув, даючи зрозуміти, що не піде далеко, і жестом показав їй ховатися за деревом.

Він обережно рушив вперед, тримаючи рушницю напоготові. Аня затамувала подих, її серце гучно билося в грудях.

Через хвилину вона почула шелест за деревами – це були чиїсь важкі кроки. Дівчина злякано стиснула зуби, намагаючись не видати себе навіть диханням.

Олег повернувся швидко, і його обличчя було серйозним.

– Там хтось є. І схоже, він шукає когось.

– Логан? – шепнула Аня, її руки тремтіли.

– Я не знаю, хто це. Але ми не будемо ризикувати. Йдемо швидше, – сказав Олег, обережно ховаючи її за собою.

Вони пришвидшили крок, але Аня відчувала, що кожен їхній рух відгукувався болем у її ногах. Попри це, вона йшла вперед.

За кілька хвилин у темряві показалися обриси невеликого дерев'яного будинку. Дівчина з полегшенням зітхнула, але тут знову почувся шум – цього разу зовсім близько.

– Вона тут! – прозвучав знайомий голос Логана.

Олег обернувся, його обличчя напружилося.

– Бігом до будинку! Зачини двері!

Аня кинулася до хати, ледь тримаючись на ногах. Олег залишився ззовні, готовий зустріти переслідувача.

Вона влетіла всередину, зачинила двері і застопорила їх на замок. Її подих був важким, серце калатало. Через вікно вона побачила, як мисливець стоїть з рушницею, пильно дивлячись у темряву.

Крики стихли, але тиша була ще страшнішою. Аня стиснула кулаки, стоячи біля дверей і чекаючи, що буде далі. Вона не могла заспокоїтись, прислухаючись до кожного звуку ззовні, але нічого не було чутно, окрім вітру та шелесту листя. Її тіло тремтіло, але вона змусила себе відсунутися від дверей і підійти до вікна, щоб побачити, що відбувається.

Олег стояв нерухомо, тримаючи рушницю, погляд спрямований у темряву. Від його напруженої постави Аня зрозуміла, що він готовий до будь-чого. Раптом із гущавини лісу виринув силует. Це був Логан.

– Віддай її мені, – хрипко сказав він, не намагаючись приховати свого роздратування. – Інакше тобі це дорого коштуватиме.

Олег не поворухнувся.

– Хто ти і чому переслідуєш дівчину? – голос мисливця був холодним і спокійним.

Логан зробив крок уперед, і його злісна усмішка освітилася у світлі ліхтаря.

– Це не твоє діло, старий. Вона належить мені.

Дівчина задихнулася від страху, чуючи ці слова. Її руки міцно стиснули краї підвіконня, і вона намагалася знайти хоч якусь відвагу.

– Я нікому не "належу", – прошепотіла вона сама собі.

Олег зробив півкроку вперед, тримаючи Логана на мушці.

– Якщо ти не зникнеш прямо зараз, я не буду вагатися.

Логан усміхнувся ще ширше, але в його очах заблищала злість.

– Ти навіть не уявляєш, із ким зв’язався.

Раптом Логан кинувся вперед. Усе сталося дуже швидко – Олег вистрілив, і ліс пронизав оглушливий звук пострілу. Логан відскочив, впавши на землю. Аня зрозуміла, що Олег тільки налякав його, але не завдав ніякої шкоди. І це йому дорого обійшлося. В ту ж мить Логан схопив якусь гілку й кинув її в Олега, намагаючись збити його з ніг.

Аня злякано спостерігала, як Олег намагається стримати Логана. Їй здавалося, що минула вічність, хоча все тривало кілька секунд.

– Бігом звідси! – крикнув мисливець, обернувшись до Соні.

Вона вагалася, не знаючи, чи залишити його самого.

– Я не можу! – закричала вона.

– Знайди поліцію і приведи допомогу! – Олег знову вистрілив в дерева, цього разу змусивши Логана відступити. Дівчина зрозуміла, що в неї не залишилося вибору. Вона розвернулася, відчинила задні двері будинку й побігла в ніч. Її серце калатало, а ноги несли вперед, навіть якщо кожен крок віддавався болем у всьому тілі.

Вона знала, що мусить знайти допомогу. І водночас не могла позбутися думки: чи встигне Олег? Чи зможе він утримати Логана, поки вона знайде шлях до порятунку?