Розділ 11. Мисливець

Нарешті, вона виповзла на берег, весь одяг був мокрим і важким. Її нога все ще кровоточила, але вода змила частину болю. Аня озирнулася – поки що нікого.

Попереду була темрява лісу, і вона не знала, куди йти далі. Але одне було зрозуміло: вона виграла трохи часу. Тепер треба було вирішити, як знайти Лізу і вибратися звідси живою. Вона зрозуміла, що найкращий вихід– це знайти людей і подзвонити в поліцію. Але в цій гущі лісу не те що людей, навіть тварини не ходять. А можливо й ходять. Від цієї думки, чи від холоду, Аня здригнулася.

Вона сиділа на вологій землі, намагаючись заспокоїти подих і зігрітися. Її тіло тремтіло від холоду, а мокрий одяг прилипав до шкіри, витягаючи з неї залишки тепла. Вона поглянула на свою ногу – порізи все ще кровоточили, але хоча б бруд з них змило. Треба було щось робити, і швидко.

Думки кружляли в голові, як нав'язливі звуки нічного лісу. Вона мусила знайти допомогу. Але як? У цій глушині шансів натрапити на людей було мінімум. І навіть якщо вони були тут – чи можна було їм довіряти?

Аня спробувала піднятися, але біль у ногах змусив її скривитися. Вона сперлася на найближче дерево, змусивши себе стояти. Дихання було поверхневим, але рішучість у її очах знову загорілася.

Раптом десь попереду почувся слабкий звук – чи то шурхіт, чи то далекий голос. Дівчина завмерла, прислухаючись. Спочатку вона подумала, що це Логан знову наздоганяє її. Але звук був спокійним, навіть трохи заспокійливим.

"Люди?" – промайнуло в її думках.

Аня рушила в бік звуку, спираючись на дерева, щоб утримати рівновагу. Кожен крок давався важко, але вона рухалася вперед, незважаючи на біль. Чим ближче вона підходила, тим чіткіше розрізняла шум – це був звук потріскування, ніби горів вогонь.

Через кілька хвилин вона нарешті побачила слабкий жовтогарячий відблиск між деревами. Дівчина пригнулася і повільно наближалася. Вона знала, що це могло бути пасткою, але це був її шанс.

Вона побачила невелике вогнище, біля якого сиділа самотня постать. Це був чоловік середнього віку в грубому одязі мисливця. Його рушниця лежала поруч на землі.

Аня витерла мокре обличчя, намагаючись зібратися з духом.

– Допоможіть… – її голос звучав хрипло, як шепіт.

Чоловік підвів голову, різко підхоплюючись. У його очах блиснула тривога, але побачивши її стан – мокру, знекровлену дівчину в білизні, – він опустив плечі.

– Що з тобою трапилося? – спитав він, підійшовши ближче.

– Мене переслідують… допоможіть, будь ласка, – Аня ледве стояла на ногах.

Чоловік мовчки взяв із землі куртку і накинув її на її плечі.

– Тихо, тут ти в безпеці. Але ми не можемо лишатися довго. Хто тебе переслідує? – його голос був спокійним, але настороженим.

– Це довга історія… – дівчина хрипіла, намагаючись говорити. – Просто допоможіть мені вибратися звідси.

Чоловік уважно глянув на неї, помітивши її рани та загальний стан.

– Схоже, ти добряче пережила. Тримайся, я спершу оброблю твої ноги, щоб ти могла далі рухатися.

Він піднявся, дістав із рюкзака аптечку і налив трохи води в миску.

– Це може трохи щипати, – попередив він, обережно почавши промивати порізи на її ногах.

Дівчина стиснула зуби, намагаючись не скиглити від болю, але сльози все одно котилися її обличчям.

– Як тебе звати? – спитав чоловік, продовжуючи працювати.

– Аня, – тихо відповіла вона.

– Добре, Аню. А мене звати Олег, – він усміхнувся, намагаючись її заспокоїти. – Що ти робила в цьому лісі одна?

Вона вагалася, не знаючи, чи розповідати йому всю правду.

– Мене… викрали. Я втекла. Я не знаю, де я зараз, але мені потрібно знайти одну людину. Її теж тримають там.

Олег зупинився на мить, здивовано поглянувши на неї.

– Викрали? Це серйозно. Але ти зараз у безпеці. Ми знайдемо спосіб викликати допомогу.

Він закінчив обробляти її ноги й простягнув пляшку води.

– Випий. Тобі потрібні сили.

Дівчина взяла пляшку, хоча руки в неї тремтіли.

– Тут є якийсь зв’язок? Телефон чи щось? – спитала вона.

Олег похитав головою.

– Тут ні. Це глухе місце. Але мій будинок недалеко – там є рація. Звідти ми зможемо викликати допомогу.

Ці слова дали Ані крихту надії.