Розділ 9. Невдала спроба

Коли нарешті звільнилася, Дівчина обережно піднялася і підійшла до дверей. Вони були не замкнені. "Самовпевнений і дурний," подумала вона про Логана. Прислухавшись, вона не почула жодного звуку.

Аня обережно відкрила двері й заглянула всередину. Те, що вона побачила, змусило її завмерти. Маленька кімнатка була заставлена моніторами, на яких транслювалися зображення з камер спостереження, встановлених у різних частинах будинку. Чотири двері вели в інші кімнати, але Аня не могла знати, що саме за ними.

На одному з моніторів вона одразу впізнала свою кімнату. Це було дивно і моторошно. Вона перевела погляд на інший екран — там була світловолоса дівчина, яка сиділа на підлозі, а біля неї присів Логан. Дівчина напружено вдивлялася в зображення, поки не впізнала Лізу. Її дихання стало частішим, і вона відчула, як долоні спітніли.

Раптом під ногами щось пискнуло. Це була іграшка — стара гумова качка. Аня автоматично скрикнула, але одразу ж прикрила рот руками. Її серце калатало, наче готове вискочити з грудей. Безглуздий звук міг видати її. Вона побачила як хлопець в тій кімнаті різко встав.

Не чекаючи, поки хтось прийде, Аня швидко відступила в одну з чотирьох дверей. Вона опинилася в маленькому приміщенні, схожому на її кімнатку, але тут дещо відрізнялося. На вікнах були металеві грати. На мить вона завмерла, поки її погляд не впав на ще одні двері. Їхній вигляд викликав у неї надію — біля них було вузьке віконце, за яким виднілися дерева й темне небо. "Це вихід" – промайнуло в її голові.

Вона підійшла до дверей, ледь дихаючи. Коли пальці торкнулися холодної ручки, позаду пролунав голос, що змусив її застигнути.

— Куди це ми зібралися, Анно? — голос хлопця був спокійним, але від цього тільки страшніше.

Аня різко обернулася і побачила його силует у дверях. Від світла моніторів його обличчя виглядало майже без емоційним, але в очах жевріла небезпечна рішучість. Дівчина застигла на місці, її пальці досі стискали ручку дверей. Логан стояв у дверному отворі, його постава була розслабленою, але очі видавали пильність і готовність діяти. Його тінь падала на дівчину, змушуючи її почуватися ще більш загнаною в пастку.

— Зайчик, куди зібралася? Ми іще з тобою не розмовляли навіть. — промовив він, повільно крокуючи вперед. Його тон був майже батьківським, наче він сварив неслухняну дитину.

Аня озирнулася на двері, що вели до виходу, і зрозуміла, що її шанс вислизнути стає все примарнішим. Вона відчула, як по долонях стікає піт, але все одно не відпустила ручку. Її голос був хрипким, але вона змусила себе заговорити:

— Навіщо ти це робиш? Що тобі потрібно? Хто ти, чорт забирай?

Хлопець зупинився за кілька кроків від неї, його голова злегка нахилилася набік, а усмішка, що з’явилася на обличчі, викликала мороз по шкірі.

— Я ж тобі говорив– відомстити декому. Хто цього заслуговує. А хто я: тобі пізніше розкажу.

Вона стиснула зуби, намагаючись не піддаватися страху, але паніка вже накочувала хвилями. Її думки лихоманково шукали вихід із ситуації. Раптом вона помітила щось на поличці біля дверей — великий гайковий ключ.

Не даючи собі часу на роздуми, різко вхопила його і, зібравши всю силу, махнула в бік Логана. Той рефлекторно відступив, і удар пройшов повз, що шокувало його — він отетерів, але швидко прийшов до тями і кинувся до неї.

Аня скористалася цією миттю, щоб ривком потягнути двері на себе. Але вони виявилися замкненими. Ще раз з усієї сили потягнула їх на себе, але ті не піддалися. Вона істерично ламала, била і штовхала двері допоки не відчула різкий укол в плече і тихі слова, які пробивалися через хмару.

– Потрібно було бути чемною дівчинкою.

І темнота.