Розділ 7. Логан

Перебігла дорогу, вона пішла стежкою і невдовзі побачила дим від багаття. Пришвидшивши темп, вона побачила хлопця, який сидів на колоді. У нього були коротке темно-каштанове волосся, що трохи завивалися на кінчиках. Обличчя хлопця мало чітко виражені вилиці й виразне підборіддя, що надавало йому впевненого вигляду. Він сидів у спортивних сірих штанах і куртці, трохи нахилившись до попелу і перемішуючи його паличкою. Аня ще трохи постояла й уже хотіла йти. Ступивши крок назад, вона почула, як зламалася гілочка під її ногами. Цей звук пронісся луною по всьому лісу. Від цього звуку, хлопець різко підняв голову, і зірвався на ноги. Аня змогла повністю оцінити його вигляд. Він був дуже високим, набагато вищий за всіх, кого вона знала.  Поглянувши на його обличчя, перше, що впало їй у вічі, були його очі. Вони були світло-сірі з відтінком волошкового поля. Він дивився на неї з легким прищуром, ніби оцінюючи. Від цього, дівчина зашарілася і  опустила погляд розглядаючи свої кросівки, які вже від лісового болота стали брудними. Почувши як той наближається, вона підняла на нього погляд. Він став майже впритул і сказав голосом, як Ані здалося, повного сарказму:

–В лісі не часто можна побачити таку красиву дівчину.– Він наголосив на останньому слові, а в його очах грали бісики.

Вона зніяковіло пробурмотіла:

– Та не жартуй...

У відповідь він наблизився до її вуха і тихим голосом прохрипів:

– Я говорю цілком серйозно, ти дуже красива– і відхилившись, підморгнув і посміхнувся. На його щічках появилися ямочки.

– Слухай,– уже впевненіше сказала вона,– ти теж не промах, але мені потрібно повернутися до подруг, я ненадовго відлучилася оглянути територію– на ходу видумувала вона історію– тому, мені потрібно йти, можливо ще зустрінемось.

І не чекаючи відповіді розвернулась і пішла до автобуса.

Прийшовши на кінець стежки до траси, вона подивилася на місце, де недавно стояв автобус, але його й слід простиг. Але в ньому були всі її речі, а вона навіть нормально не поснідала і сильно хоче води. Залишалося тільки два варіанти: або померти з спраги, або піти до того хлопця і скласти йому компанію. Другого вона, звісно, не дуже хотіла але перший– не кращий. Тому знову повернулася на стежку і заглибилася в ліс.

Спочатку вона почула спокійну, романтичну пісню на гітарі, а тоді побачила його. Він сидів на траві, а в руках тримав інструмент з дерева. Його пальці ковзали по струнах м’яко перебираючи їх. Його руки ніби жили своїм життям, танцювали, іноді грубо виривали звук, наче хотіли виплеснути весь неспокій, що знаходиться всередині. При цьому його лице було спокійним, безтурботним. Очі були прикриті, а вуха, ймовірно, насолоджувалися музикою, яка виходить з цих довгих пальців.

Аня вийшла на галявину і заворожено дивилася на хлопця одночасно слухаючи музику. Коли хлопець закінчив він ще довго сидів з закритими очима, насолоджуючись тишею. Нарешті дівчина вирішила подати свій голос:

– Це було досить непогано– з легким сарказмом промовила дівчина і усміхнулася

– Досить непогано? Це було прекрасно– Піднявши на неї погляд, відповів хлопець

– Не хочу тебе засмучувати, але до ідеалу ще далеко. Тим більше я чула кілька фальшивих нот.

– Ніби ти зможеш краще – він наголосив на слові «ти» і подивився на неї поглядом, який кидав їй виклик, і простягнув гітару

Вона прийняла її, сіла напроти хлопця, і почала грати її улюблену мелодію, яку вона завчила до дірок. Випалила її на одному диханні, але встигла насолодитися й покайфувати. Знаючи, що заграла бездоганно, з гордістю й викликом подивилася на нього.

– Признаюсь, це було непогано, але дуже скоро, як комета. Не встигаєш навіть нічого зрозуміти.

– Ну це не твоя меланхолійна музика, під яку хочеться плакати.

Вони обоє засміялися. Цей сміх був щирий і дружній, без колишньої ворожості. Коли вони насміялися досхочу, хлопець сказав:
– Ну, давай знайомимося. Я – Логан, – сказав він і протягнув руку для рукостискання. – А ти, крім того, що дуже красива, ще й талановита. Можу я дізнатися твоє ім’я?
– Анна, – відповіла вона й стиснула його простягнуту руку. Вона була прохолодною, а шкіра трохи сухою.
– Приємно познайомитися, – він обдарував її своєю білосніжною посмішкою. – Так що ти тут робиш? Ти маєш бути вдома в теплі, а не в лісі. Я так розумію, друзів у тебе тут все-таки немає, оскільки ти повернулася.
– Насправді, вони мали приїхати, але...
– Мені, звісно, дуже цікаво, але ти не голодна? Просто я не їв від сніданку, а вже майже вечір, і здалося б щось перекусити.

Коли вона згадала про їжу, її живіт голосно пробурчав.

– Я була б щиро вдячна.  Я свою вечерю в автобусі забула, та й всі необхідні речі. Чесно, мені дуже соромно просити в тебе, але...– вона опустила погляд на свої кросівки. Хлопець взяв її за підборідок і підняв його, щоб дівчина поглянула в його красиві очі.

–  Не переймайся, все добре– він посміхнувся і на його щоках знову з’явилися ямочки. Ані б хотілося доторкнутися до них, але вона поборола це відчуття.

Він відпустив її, і піднявся з землі. Підійшов до палатки, і витягнув з неї рюкзак. Витягнувши продукти і все потрібне розмістив все на дерев’яному столику. Аня теж піднялася, обтряхнула штани, поклала гітару на лавочку й підійшла до хлопця

– Допомогти?

– Та я все зроблю, ти відпочивай.

– Дякую, звісно, але мені не важко

– Гаразд, тоді ти наріж овочі, а я піду розпалю вогонь.

– Домовились.

Через пів години, на вогні вже стояв казанок з гарячою юшкою. Розклавши цю неймовірно запашну страву в металеві мисочки, Логан протягнув її дівчині зі словами:

– Обережно, сонечко, гаряче.

– Ти на маніяка похожий

Логан посміхнувся, а Аня скуштувала страву. Це була найсмачніша юшка яку вона коли-небуть куштувала. Вона пройшла через її стравохід обігріваючи його і все тіло. Від задоволення вона прикрила очі й насолоджувалася. Доївши все до останньої краплинки, вона відчула, яка вона стомлена. Від довгої дороги, і пригод, які сталися за сьогоднішній день. Її повіки плавно почали змикатися.  Вона схилила голову і відчула як чиїсь сильні руки підхопили її під коліна та за талію, і перенесли в палатку. Накрили її теплим пледом, і вона поринула в солодкий сон.