Розділ 6. Дивний автобус

Аня зайшла в автобус і  поглянула на шофера. Це був сивий чоловік, років сімдесят точно. Його обличчя було зморщене і потворне. Волосся на голові майже не було, тільки рідкі сиві волосинки виступали на його голові. Сухі руки тримали руль в шкіряному чохлі. Вдягнений він був у пом’яту синю сорочку і класичні штани.

Чоловік, навіть не глянувши на неї, мотнув головою в сторону сидінь, закрив двері й завів двигун. Аня щось сказала по типу « Вибачте, білета немає», і сіла на кінець автобуса. Дивно, де всі пасажири. Хоча, звісно, в ліс, автобусами люди не їздять. Всі їдуть своїми авто на шашлики. Згадавши про це м’ясо, її чуть не укачало. Вона з дитинства ненавидить цей тип м’яса. Діставши телефон, вона спробувала знайти зв’язок, але все безрезультатно. Вони скоро виїдуть за місто, а там це зробити вже точно неможливо. Може в шофера запитати чи є в нього інтернет, або хоча б зв’язок. На секунду вона задумалась чим будуть добиратись дівчата. Вона зовсім про це не подумала. Чому вони не домовились зустрітись на зупинці? Або хоча б в одному автобусі. Якщо вони сядуть на якийсь інший і приїдуть зовсім не туди? Як без зв’язку їх знайти? Хоча вони домовились зустрітися в альтанках туристичного табору, їй було не спокійно. Стараючись відкинути надоїдливі питання і тривожні думки, вона вирішила порозмовляти з шофером. Все рівно робити немає що, а від нього вона може дізнатися багато цікавого. Вставши з свого сидіння, але залишивши на ньому свій чорний рюкзак, похитуючись при поворотах або нерівній заміській дорозі, хапаючись за крісла, поручні і за все, що попадало під гарячу руку, щоб не впасти, Аня підійшла до водія і сіла на переднє сидіння з правого боку від водія, щоб добре його бачити. Окликнувши його, побачила, що той навіть ніяк не зреагував на неї, а все ще продовжував дивитися на дорогу. Дівчина спробувала ще раз

– Пане водій, вибачте, звісно, що відволікаю від дороги, але можете, будь ласка відповісти на моє запитання?– відповіді не було, але Аня продовжила– Можете сказати, зв’язка й інтернету немає у всіх, чи тільки в мене, бо я щось не розумію. Ніби рахунок поповнила...

Аж раптом, чоловік повернув голову на 360 градусів, як сова, і подивився на неї яскраво червоними очима. Від шоку, дівчина перекотилася з автобусного сидіння на підлогу і почала повзти назад, допоки не сперлася в задню стінку автобуса. Водій посміхнувся посмішкою чеширського кота, і повернув голову назад, ніби й нічого не було, продовжуючи кермувати транспортом.

Аня не могла відновити своє дихання й серцебиття від побаченого. В неї сильно трусилися коліна й руки. На лобі виступили краплинки поту. Може це все відбувається не насправді. Вона зараз прокинеться на своєму ліжечку, вкутана в тепле одіяло і з чашкою чаю під боком. Вщипнувши себе за ногу, вона відчула біль. Значить, все-таки це не сон. Треба зібратися з думками і подумати, що робити далі. Мозок зараз відмовлявся працювати і твердо кричав, що потрібно просто тікати з цього автобуса, ловити попутні машини і просити, щоб підвезли додому, а дівчата разом щось придумають. Але раптом автобус різко загальмував і Аня від інерції чуть не розквасила собі ніс.

Вона ледве звелася на ноги, і обережно подивилася, де водій. Але його, ні на кріслі, ні на вулиці не було. Вийшовши з автобуса, оглянулася. Дорога, й іноді легкові автомобілі й вантажівки, які проїжджали попри автобус. Навколо був ліс і в повітрі відчувався запах хвої. Пройшовши трохи вздовж дороги на невеликому узбіччі вона побачила невеликий, квадратний вказівник зеленого кольору який показував напрямок ліворуч. На ньому білим шрифтом писало: «Туристичний табір» і 30 метрів. Зрозумівши, що це не далеко, вона пішла за вказівкою.