Розділ 5. Початок подорожі

Аня закричала і прокинулася на своєму ліжку у холодному поту. Її дихання було збите, вона швидко вдихала й видихала повітря в прохолодній кімнаті. Невже не закрила вікно на вечір? Осінь вже закінчувалась, отже ночі були холодними.

Дівчина закрила очі руками, і запевняла себе, що це лише сон. Та всередині було відчуття, що це все не до добра. Повільно звісивши ноги з ліжка, вона поставила стопи на холодну підлогу, відчувши, як мурашки побігли тілом. Обвівши поглядом кімнату в пошуках смартфону, подивившись під подушкою та ліжком, зрозуміла, що залишила його десь у квартирі. Вона перевірила чи є світло. Але воно не з’явилося. Відкрила двері своєї спальні і обережно ступила в напрямку кухні.

 Тихо пройшовши попри вітальню, заглянула туди. На дивані мирно сопіла собака. Головне не розбудити щоб не йти з ним гуляти. Пройшовши на кухню побачила тільки яєчню та тости які лежали на тарілці. Прислонивши долоню до сніданку, відчула, що він вже холодний. Або батьки давно кудись пішли, залишивши це їй, або забули, що хотіли снідати. Потрібно перевірити чи є хтось в кімнаті батьків. Вернувшись назад по коридору тихо постукала і прочинила двері. Малий промінь світла з вікна проходив через прикриті штори і злегка освітлював акуратно застелене ліжко, шафу і маленький комод, де було накладено різні предмети. Але батьків в кімнаті не було.

– Потрібно пропустити світло в кімнату, щоб хоч якесь джерело світла було.– сказала Аня до себе. Власний голос її заспокоїв, але все рівно був присутній неспокій.

Ступивши в кімнату, дівчина пройшла до вікна. Різко смикнувши за світло-тілесні штори, вона почула голосний хлопок дверима і сильний подув холодного повітря. Різко розвернувшись, вона побачила, що двері в спальню, які вона залишила відкритими, захлопнулись.

 –Напевно, протяг, – пробурмотіла дівчина і за два кроки перетнула кімнату. Взявшись за ручку, прочинила двері і вийшла. Згадавши, що шукала телефон і що вчора поставила його на підзарядку, повернулась до своєї кімнати і дістала телефон. Акумулятор повністю заряджений. Це добре. Набравши перший-ліпший номер подруги, а це виявилась Ліза, вона почула голос автовідповідача який повідомляв, що на її рахунку закінчились кошти. Чорт, як невчасно. Подивившись на годинник зрозуміла, що до дванадцятої години, коли виїжджає міський автобус, залишилось дві години. Потрібно вирішувати. Або їхати наосліп туди, і попередити дівчат вже на місці, або нікуди не сунутись і сидіти вдома, від гріха подальше. Ей, була не була. Поїде в той чортів ліс, і буде гарною подругою.

Пішовши в ванну, вона освіжилася, і вирушила обирати наряд на сьогодні. Вибір випав на спортивні, сірі штани, вже потерті, адже вони були найзручніші з всіх. Все рівно їдуть в ліс, тому можна вдягти все що хочеться. Також сіра футболка, яка була трохи більша за розміром, і кофта, також спортивна, але вже чорна. Поглянувши на себе в дзеркало, потопала на кухню. Знову поглянувши на стіл де стояв сніданок, зрозуміла, що їй шмат хліба в горло не залізе. Але їй потрібно прокинутись і бути бадьорою весь день, тому вона поставила чайник і поклала ложку кави та цукру. Заливши кип’яток в улюблену чашку, зробила ковток гарячого напою. Відчула, як гарячий напій пройшов стравоходом і прогрів все тіло, додавши бадьорості. Насолодившись напоєм, помила чашку, і пішла збирати всі необхідні речі для походу. Взявши свій рюкзак, склала туди деякі речі, пляшку води та їжу, не знати скільки часу вона буде там знаходитись, а зранку не снідала. Отже, глипнувши на годинник, побачила, що вже пів на дванадцяту, і якщо вона не хоче запізнитись на автобус який їздить раз в годину, треба вже виходити. Не забувши насипати корм для собаки, взулась, вдягла куртку і взявши рюкзак, вийшла з квартири закривши за собою двері на ключ.

Вийшла з під’їзду, який був одним із найкрасивіших у місті. Чорний мармур прикрашав сірі двері і новенький домофон, який висів біля них. Недавно замінили старий, який уже не працював і будь-який прохожий міг зайти до квартири. Наскільки Аня знала, через те, що якийсь бомж ломився квартиру на першому, його й замінили і поставили оновлений. Тому, дівчина замість брелка для домофону тепер мусить носити карту. Це її не дуже влаштовувало, адже вона завжди губилась.

На вулиці було похмуро, і доволі холодно для осені. Дерева вже стояли в золотаво-багряному вбранні, а під ногами шелестіло опале листя. Аня кинула оком на клумбу біля будинку, де ще виднілися останні айстри, і швидким кроком рушила до зупинки.

Місто жило своїм звичним життям. Магазини були відчинені, на базарі лунав знайомий гомін — продавці закликали покупців, а ті торгувалися за найкращу ціну. Дорогою проїжджали автівки, а біля кав'ярні стояла черга за гарячою кавою. На автобусних зупинках юрмилися люди: хто чекав маршрутку, хто просто розмовляв.

Діставшись автовокзалу, Аня зайшла всередину. У приміщенні було тепло і приємно. Люди поспішали до кас, хтось зосереджено дивився на табло з розкладом. Вона підійшла до автоматів поповнення рахунку, швидко перекинула гроші з картки й перезапустила телефон.

Коли підняла голову, побачила, як на паркувальний майданчик заїжджає її автобус.

На табличці значилося: «Заміський ліс».

Вона хутко вийшла назовні. Перед нею стояв старенький зелений автобус. Сині штори на вікнах були трохи потерті, але загалом виглядав він цілком справно. Аня зітхнула з полегшенням.

Подорож починалася.