Розділ 2. Хокей

На вихідних вони зустрілися біля стадіону, де вже збиралися глядачі. Хокейний майданчик був заповнений, і атмосфера напружувалася з кожною хвилиною. Настя, з ентузіазмом, вела друзів до входу і вони зайняли свої місця

– Ого, тут стільки людей! – вскрикнула Ліза, коли вони зайшли на свої місця.

– Я ж казала, що буде цікаво, – відповіла Настя, усміхаючись.

Матч почався. Одним з найпомітніших був високий гравець у червоній формі. Він мав потужну статуру, широкі плечі та явно домінував на льоду завдяки своїй силі. Виглядав він майже як стіна для суперників — його блокування та відбір шайби були бездоганними. Його манера гри була спокійною, але ефективною: він не поспішав, а чітко виконував свою роль захисника, не даючи атакуючим гравцям навіть найменшого шансу. По розповідях Насті– це був Даня, капітан команди.

Поруч з ним на льоду був невеликий, але дуже швидкий гравець – Артем. Його коротка статура і швидкість рухів нагадували блискавку, він постійно був у русі, ковзаючи по льоду, ловлячи шайбу і віддаючи точні передачі. Здавалось, що його руки і ноги працюють одночасно, і кожен рух був добре продуманим.

Зовсім поруч із ним грав ще один нападник– Саша. Його зовнішність не була настільки вражаючою, але він компенсував це хитрістю та технікою. Легкий, з тонким тілом, він вмів швидко змінювати напрямок і без зайвих рухів обігрувати суперників. Його рухи були граціозними, з мінімумом енергії, але з максимальною ефективністю. Він змагався за шайбу не силою, а розумом, часто обираючи найлегший шлях до воріт.

Захисник з чорним шолом– Міша, який завжди був на передовій, мав серйозний вираз обличчя, і його чіткі, рішучі рухи не дозволяли суперникам прорватися через оборону. Його високий зріст і значна вага надавали йому стабільності, і це дозволяло йому заважати атакам суперника, навіть якщо він не був найшвидшим на льоду.

На протилежному боці був ще один гравець із м’якою, практично дитячою зовнішністю– Матвій. Його коротке волосся і безтурботний вираз обличчя контрастували з рішучими і точними діями на льоду. Виглядав він молодшим за інших, але його технічні навички були на рівні досвідчених гравців, і він вільно комбінував з партнерами, не даючи суперникам жодних шансів.

Ворота охороняв гравець з низьким зростом і важким тілом, що створювало враження, що він займає весь простір перед воротами. Його важкі ковзани залишали сліди на льоду, а з кожним відбитим ударом він набував все більше впевненості. Хоча не завжди був швидким, його здатність передбачати удари і знаходити правильну позицію була бездоганною. Звали його Ігор.

Кожен гравець мав свою неповторну манеру і стилістику, але всі вони разом утворювали єдину команду, де кожен відзначався своїми фізичними особливостями та навичками на льоду.

Матч завершився, і команда Дані святкувала свою перемогу. Гравці, знявши шоломи та розслабившись після напруженої гри, підійшли до дівчат. Капітан, все ще злегка втомлений, але з широко розплющеними очима, посміхався, наближаючись до них.

– Привіт, дівчата! – сказав він, кидаючи погляд на своїх товаришів. – Вибачте, що не подякував раніше, але приємно, що ви прийшли. Як вам гра?

– Дуже класно! – відповіла Соня, намагаючись передати захоплення. – Ви просто неймовірні!

– Раді, що сподобалося, – посміхнувся Даня, кидаючи погляд на своїх друзів. – А ви не хочете кудись піти? Може, в кафе? Ми після гри завжди збираємось. Там можна перекусити, поговорити, та й просто відпочити.

Міша, що стояв поруч, кивнув, підтверджуючи слова Дані:

– Так, ми часто туди ходимо після матчів. Не хочете приєднатися?

Після цієї пропозиції всі трохи зацікавлено подивилися один на одного. Здавалось, що між ними тепер з’явилося більше спільного.

– Данічка, пупсик, ти куди?– до хокеїстів підбігла блондинка в короткій спідниці, топі і на високих каблуках

– Вік, ми з пацанами в кафе йдем, не кіпішуй

– А вони чого з вами? – тицьнула пальцем в сторону дівчат

– За компанію– видихнув Даня

– Ах так, тоді ми більше не зустрічаємось! – вона розвернулась і гордим кроком пішла на інакший кінець трибун

– Не переймайтесь, вона завжди так – звернувся хлопець чи то до команди, чи до дівчат

– Потім прибіжить пробачення просити– підбадьорив друга Ігор

– Так що, панянки, ідем?– сказав Матвій посміхаючись і оцінюючи поглядом Соню

– Чому б і ні? – сказала Настя, посміхаючись. – Ми якраз хочемо трохи відпочити.

– Чудово! – відповів Даня, радісно махнувши рукою. – Тоді вирушаємо! Після такої гри ми заслужили маленький перепочинок.

Команда вже збиралася йти, і дівчата приєдналися до них. По дорозі до кафе було багато сміху, розмов і жартів. Здавалося, що після цього вечора між ними з'явилася нова енергія, і кожен був готовий до наступного кроку — нового знайомства і нових вражень.

Матвій цілий час не міг відвести погляду від Соні, а Даня– від Насті. Ліза й Аня теж без уваги не залишилися.

Так і провели вечір.