Розділ 1. Шкільні будні

День був неймовірним. Тепле повітря і чисте небо зовсім противажило осені. Сніг, який зовсім нещодавно випав, вже готуючи всіх до зими, розтав під променями сонця. Вони потрапляють в кімнату дівчини, освітлюючи її м’яким сяйвом.  Потрібно вставати і йти до школи. Будильник продзвонив уже утретє. Аня втретє його вимикає і нарешті підіймається на ліжку. Солодко позіхає, протираючи свої очі. Вони сьогодні по-особливому красиві. Райдужка ока забарвлена в колір, схожий на ліщину, а краї відтіняються на сонці. Волосся розтріпане  і спадає на плечі. Вона потягується і оглядає свою рідну кімнату. Робочий стіл, шафа, картини і ліжко– просто, але з стилем. Дивиться на годинник. Котра година? Восьма... Скільки!? Кліпаючи очима і не розуміючи: це знову сон, чи все ж таки вона в реалі. Швидко піднявшись, нашвидкуруч вдягається, освіжається , підфарбовує очі тушшю, кладе в рюкзак зошити, і вибігає на вулицю. Їй в лице віє приємний і свіжий вітерець, наповнений пахощами пряного листя.  

Яка краса! На очі іноді потрапляють острівки нерозталого снігу, але все решта нагадувало їй початок весни. Дуже дивно бачити таку погоду в кінці листопада Як завжди до неї підбігають два коти, і труться об її ноги. Її неспішне розглядання природи перебиває вібрування телефону.  Дістає його і дивиться на екран. На ньому висвітлюється контакт «Настя». Аня приймає виклик і приставляє телефон до вуха. З нього чується невдоволений голос дівчини:

— Та де тебе носить? Я тобі вже втретє дзвоню! — обуреним голосом сказала Настя

— Соррі, проспала, — зітхнула Аня. — Вчора всю ніч з одним хлопчиком переписувалася...

— Аня... — протягнула Настя із виразним докором.

— Ну що? Він такий гарний! — захихотіла подруга.

— Гаразд, проїхали, де ти вже?

— Майже біля зупинки.

— Добре, чекаю. — дівчина завершила дзвінок.

Аня поклала телефон в кишеню і пішла звичним маршрутом. Але, через мить, її шлях перегородили двоє хлопців.

– Анічка, в школу зібралася? – писклявим голосом сказав один із них

– Павло, відвали– кинула Аня штовхаючи його і проходячи повз. Другий хлопець просто, по-дурному, посміхався.

З Настею зустрілися біля входу, швидко перекинулися парою фраз і зайшли в роздягальню. Скинувши куртки, попрямували в клас.

— Що у нас першим? — запитала Аня, визираючи з-за плеча Насті.

— Блін, англійська... — Настя скривилася. — А я слова не вивчила.

— Та ти їх і так знаєш, — махнула рукою Аня.

— Може... — пробурмотіла дівчина, витягуючи телефон. — Так, дзвоню Соні і Лізі, де вони є.

Вона швидко пробіглася очима по повідомленнях у Telegram, відповіла на кілька, а тоді набрала подруг. Довгий гудок. Потім ще один. Нарешті, після довгого чекання, почулося сонне:

— Алло...

— Алло, ви де?

— Уже в кабінеті.

— Окей, іду до вас.

Після четвертого уроку вони зібралися в їдальні перекусити. Наминаючи бутерброди, Настя раптом сказала:

— Знаєте, я от подумала… Я вже не люблю Максима. Пора знайти когось нового.

— О, ну нарешті! — Аня підняла брови. — І хто ж цей щасливчик?

— Недавно такого файного хлопця бачила, — очі дівчини загорілися. — Брюнет, зелені очі... ну, коротше, дуже класний. І ще, я чула, що в нього круті батьки і він ходить на хокей.

— Опа! Через хокей я в тебе його відіб’ю, — жартівливо підколола Аня.

— Ага, не дочекаєшся! — фиркнула дівчина. — На цей раз він точно буде моїм.

— А як його звати? – продовжила допитуватися подруга

— Даня... — протягнула Настя, імені смакуючи на язиці.

—Удачі, подружка, — усміхнулася Ліза.

Дівчата захихотіли, доїли й попрямували на наступний урок.

— Біологію хоч читала? — спитала Соня, витягаючи з рюкзака підручник.

— Навіть не відкривала, — безтурботно відмахнулася Аня.

— Ти серйозно? Сьогодні ж тест!

— Та ну... — дівчина трохи занервувала. — вчителька казала?

— Ну так.

— Ей, та якось спишемо. У нас, тим більше, відповіді є, — вона махнула рукою і залипла в телефон.

Після уроків, четвірка дівчат, сміючись, вийшла зі школи, згадуючи події за день. Вони ще трохи поговорили, попрощалися й розійшлися кожна у своїх справах.

На наступний день, в п’ятницю, Настя сказала:

– Дівчата...  Давайте на вихідних підемо на хокей до Дані. Я чула, що там буде крутий матч, і думаю, це буде класно.

– Ти через матч, чи через Даню йдеш?– підколола Соня

– І те, і інше. – дівчина закотила очі

– Я думаю, можна сходити– відказала Ліза.

– Супер, тоді до зустрічі.