О, Боже мій, коли Ти мовчиш у бурі, -
я стою, як Йов, у пороху й мріях.
Вітер б'є по вустах, і серце моє,
а небо - мідь, і тінь Твоя - в хмарі.
Де правда Твоя, що карає винних?
Я бачу праведника в пилу розбитім,
а злий сидить у щасті золотій,
і глумиться над Твоїм іменем вільно.
Та дух Твій, мов вогонь у печі Данила,
зростає в серцях, що не скорили страх.
Бо смерть - не кінець, лише вічний шлях,
де кожна сльоза стане зорею світла.
Ми вийшли з полону - не лише тілом,
в думкою, що дозріла, як пшениця.
Тепер ми чуєм Тебе - не в грошах, не в блискавицях,
а в шепотів совісті, в серці смиренням і чистім.
Фарисеї співають Закон, як псалом,
а пророки - як вогонь у кістках.
Істина - не у храмових брамах,
в в тиші душі, що шукає Дім Твій потайком.
Ми вчимося любити - не боячись втрат,
жити - не ради нагороди.
Бо навіть у тіні росте Твоя квітка свободи,
і навіть у смерті палає Твій надвечір ній сад.
Відредаговано: 25.10.2026