СПАДКОЄМЦІ ВІЧНОГО СЛОВА: ЗАМКИ ТА ЗАПОВІТИ

Від перших кроків Адама у росах,

Де Бог людині ''Будьте!'' проказав,

Вкраїнська осінь у високих косах

Плете нитки прадавніх Божих справ.

Історія - не просто плить подій,

А ''свята повість'' (як навчає слово),

Де в камені Хотина й Грушева надій

Пульсує Боже Об'явлення знову.

Як афіняни на своїх майданах

Шукали Бога в мареві святинь,

Так ми у мурах, часом безнадійних,

Шукали правду крізь віків полинь.

''Невідомому Богу''... Ні, ми знали силу!

На горах Галицьких, в подільських ковилах,

Будуючи фортецю, як вітрило,

Ми віру гартували у боях.

З-поміж людей, що ''мацали навпомацки''

Дорогу до Творця крізь дим і прах,

Бог вів свій люд - і в битвах козацьких,

і в монастирських тихих вечорах.

Обіцянка, що дана Аврааму,

На берегах Дніпра знайшла свій дім:

Відкрила Церква історичну браму,Вкраїни

З'єднавши вічний час із часом земним.

Замки Вкраїни - наче те Передання:

Фундамент в небі, стіни - у віках.

Це не каміння, а палке бажання

Зберегти Слово у людських руках.

Бо як Христос - і Бог, і Чоловік -

у Собі поєднав небесне й долі,

Так наш народ крізь кожен довгий вік

Ніс образ Божий у жадобі волі.

Святий Іриней мовив: ''Віра - єдина''.

Від Мукачева до стін Луцьких веж,

Нас об'єднала літургійна година,

Що не знає кордонів і меж.

Ми - ті, що в ''палаючому кущі'' свободи

Почули поклик вийти із неволі,

Бо Бог іде крізь наші всі народи,

Даруючи повноту життєвої долі.

Нехай руйнується цегла і вежі німіють -

Святе Передання не знає іржі.

Допоки серця у молитві вміють

Тримати Творця на життєвій межі,

Допоки історія - церква і сцена,

Де діє Господь, Спаситель і Брат,

Вкраїна стоятиме - Богом спасенна,

Міцніша за замок, святіша за сад.