Замок Життя УкраЇни
ВЕЧІРНЯ СПОВІДЬ НА КРАЮ ЗЕМЛІ
На лаві, що дивиться в безодню морську,
де тінь від минулого лягає довга,
сидить самотність у людській подобі
і слухає, як море шепоче про вічне.
Людина - це легенда, що сама себе забула.
Вона приходить сюди, коли день уже вмирає,
коли сонце, як чернець схиляє голову в молитві,
і віддає своє золото глибокій воді.
Тут не треба слів.
Тут достатньо дихати.
Кожний подих - це ''Отче наш'',
кожне мовчання - ''Амінь''.
Холод торкається шкіри, як рука сповідника,
і знімає з плечей важкий плащ гордині.
Ми думаємо, що тримаємо світ,
а світ тримає нас -
на тонкій лаві між світлом і темрявою.
Море не судить.
Воно просто приймає все:
і розбиті кораблі, і розбиті долі,
і золоті обітниці, і солоні сльози.
Воно знає, що все, що падає,
колись підніметься хвилею.
Тому ми сидимо,
поки небо стає кольором каяття,
поки зорі, як свічки в храмі,
запалюються одна за одною.
І в цьому простому сидінні
є вся мудрість, якої нам треба:
бути присутнім,
коли день відходить,
і не боятися,
коли ніч приходить.
Бо навіть легенди вмирають на заході,
щоб наступного ранку
народитися знову -
тихішими,
чистішими,
ближчими до Бога.
І в цьому - вся краса.
І в цьому - вся правда.
#811 в Різне
#108 в Поезія
#129 в Історичний роман
Відредаговано: 08.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
