У глибині століть стоїть народ,
Між пустелею й рікою свободи,
Шукає він голосу, що веде,
Шукає світла серед темряви ночі.
Замки піднімаються над долинами,
Камінь тримає пам'ять роду,
У кожній башті - молитва предків,
У кожній брамі - тінь історії.
Бог говорить крізь бурю й тишу,
Його закон - не лише камінь,
А живе слово, що кличе до зрілості,
До відповідальності за дар свободи.
Україна йде крізь віки,
Як Ізраїль у пустелі,
Між рабством і обітницею,
Між страхом і надією.
Церква - як корабель у штормі,
Її канони - як зорі в небі,
Вони тримають курс серед хвиль,
Щоб не загубитися у хаосі світу.
Сучасність - це випробування,
Де кожен замок - це не лише камінь,
А символ духу, що не зламати,
А пам'ять, що не стерти.
Мудрість пророча каже:
Не бійтеся свободи,
Бо вона - не тягар, в крила,
Не страх, в шлях до зрілості.
Історія Ізраїлю й України
Сплітається у єдину пісню,
Де народи шукають землю обітовану,
А знаходять її у вірі й правді.
Замки Вічності стоять над світом,
І їхні мури - як молитви,
І їхні брами - як надія,
І їхні вежі - як голос Бога.
І хто увійде в ці замки,
Той знайде не лише камінь,
А живу пам'ять роду,
Та й світло, що веде крізь темряву.