Поїв я зупу до посту - дар убогий,
Сочевицю й спинку курки,
Та й умиюсь - хоч мало буде води,
Бо крига скувала криницю глибоку.
А подруги дзвонять до сестри,
Як дзвони церковні до люду.
Щоб слово живе розійшлося,
Як світло Господнє по світу.
І в тій простоті - благодать,
Бо й хліб, і вода, і розмова
Єднають нас вічно, як братів,
Під оком Всевишнього Бога.
Не в розкошах - сила душі,
А в терпінні та тихій молитві.
Хай замерзне вода на землі,
Та не замерзне добро у серцях.